«Залякавши римлян звуками барабанів, парфяни раптом скинули з обладунків покрови і постали перед ворогом, полум’я подібні — самі в шоломах і латах з маргіанської, сліпучо-блискучої сталі, коні ж їх у латах мідних і залізних».
(С) Плутарх, «Порівняльні життєписи. Красс».
Найбагатшою людиною Риму в І ст. е., поза всяким сумнівом, був Марк Ліціній Красс. Пліній Старший писав, що лише «у земельних володіннях у нього було вкладено 200 мільйонів сестерцій». Крім землі, Красс мав багато іншої власності.
Найціннішим своїм капіталом він вважав людей, тобто рабів найпотрібніших і затребуваних професій: архітекторів, майстрів різних ремесел, лікарів, вчителів, переписувачів, організаторів та управлінців (наприклад, вілликів, тобто керуючих віллою).
За свідченням Плутарха, безпосередньо перед фатальним походом на Парфію Красс провів інвентаризацію своїх багатств.
З’ясувалося, що вони становлять 7100 талантів, тобто близько 230 тонн срібла. Згадані Плінієм 200 мільйонів сестерцій відповідають цій кількості дорогоцінного металу. Зараз все срібло Красса коштувало б 167.3 мільйона доларів, але в античності його купівельна спроможність була набагато вищою. Якщо вважати за цінами на найбільш ходові товари, статки Красса оцінювалися б не менше ніж у 3 млрд. доларів.
Потрібно врахувати, що перед цим Красс, за словами Плінія, “присвятив Геркулесу десяту частину свого майна, влаштував частування для народу, видавши кожному римлянину зі своїх коштів на три місяці продовольства”.
Перед відправленням на війну Красс у такий спосіб намагався купити милість богів та популярність у римських громадян. А ті суми, які він насамперед вклав у підкуп римських політиків, підрахувати неможливо в принципі, адже жодних відомостей про них явно не збереглося.
Підрахунок готівки, що була у нього, Красс затіяв не просто так. Після громадянської війни в скарбниці Риму грошей залишалося мало, до того ж Цезар і Помпей зовсім не бажали витрачати їх на військові авантюри.
Красс, який вважав, що «заможним є той, хто на свій річний дохід може містити легіон», був змушений споряджати армію для парфянського походу за власний рахунок. Одна тільки річна платня легіонерів становила понад три тонни срібла, адже треба було ще закупити зброю, обладунки та всі необхідні припаси.
Перший рік війна йшла успішно, армія Красса вторглася в Месопотамію та опанувала кілька міст. Але на зиму римляни повернулися на бази в Сирії. Обережний Красс не хотів зимувати на окупованій території, тому кампанію 54 р. до н. можна вважати повномасштабною розвідкою боєм.
Щоб хоч трохи компенсувати свої витрати, Красс пограбував святилище богині Атаргатіс (вона ж Деркето, вона ж Астарта) у місті Ієраполі та Єрусалимський храм. Тут його видобуток склав 200 талантів (6.5 тонн) золота.
Весною 53 р. до н.е. сім легіонів Красса знову перетнули кордон Парфії. У травні відбулася фатальна битва при Каррах. Проти майже 40 тисяч римлян, переважно піших, виступили 10 тисяч парфянських лучників і 1 тисяча важкої кінноти — знаменитих катафрактаріїв, покритих бронею. Їм не вдалося прорвати римський лад, але від постійного обстрілу римляни зазнали важких втрат і на ніч пішли в Карри.
Проте можливості відстояти цю фортецю були, і римляни це розуміли. Вночі вся армія пішла на прорив, але не вдалося зберегти єдине командування. Парфянська кавалерія наздоганяла римські загони, що бігли, розділяла їх і знищувала кожен окремо. 500 римських вершників, очолюваних Гаєм Касієм Лонгіном, змогли втекти, але піхота за ними не встигала. Красс, у якого залишилося менше ніж 4 тисячі легіонерів, був змушений піти на переговори з парфянським полководцем Суреною.
Коли Красса запитали, що римлянам знадобилося в чужих землях, він відповів: «Хоч би де був скривджений народ, Рим прийде і захистить його». Адже Римська республіка не просто завойовувала чужі території, її політики щиро вважали себе визволителями, що рятують чужі народи від деспотів та тиранів.
Проте парфяни визнали, що Крассом рухала звичайна жадібність. Є легенда, що полоненому Крассу залили в горлянку розплавлене золото, щоб він наситив ним свій нестримний апетит.
На думку Плутарха, Сурена хотів відпустити Красса живим і подарував йому коня у дорогоцінній збруї. У цей момент сталася випадкова бійка, в якій Красса вбив простий парфянський солдат.
Відрізані голову і руку Красса відправили Ороду, правителю Парфії. З 40-тисячної армії Красса врятувалося менше 12 тисяч легіонерів, 20 тисяч загинули, решта потрапила в полон. Їх поселили у Маргіані, на території сучасної Туркменії. У 36 р. до н. ці римляни, ймовірно, брали участь у Талаській битві проти армії Ханьського Китаю.