Uncategorized

Як Україні «дарували» Крим

Цими днями наближаються «чорні» дати сучасної української історії – розстріл Майдану, анексія Криму, а незабаром – окупація Донбасу. Пише ukrrain.com

27 лютого 2014 року, коли Київ оплакував розстріляну «Небесну сотню», а діючий президент втік з країни, озброєні “зелені чоловічки”, без шевронів та розпізнавальних знаків, перетнули кордон України і увірвалися на український півострів Крим. Так, без пояснень і попереджень, Російська Федерація перекреслила багатовікові стосунки з «братнім українським народом» і анексувала чужу державну територію. 6 березня 2014 на сайті кримського телеканалу ATR був проведений інтернет-референдум, під час якого можна було висловити свою думку щодо приєднання Криму до РФ. Більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти. 7 березня російські військові в Криму відключили від інтернету перший кримськотатарський телеканал ATR.

Цими днями, на шостому році окупації, в медіа просторі тема окупованого Криму не тільки не  охолола, а й піднялась з новою силою – питання подачі води в Крим та закриття патріотичного телеканалу ATR знов сколихнуло українське суспільство, не зважаючи на болюче питання щоденної російської агресії на Донбасі і смерті тисяч людей. Український дощ пропонує згадати історію кримсько-українських відносин, а саме той період, коли і як Крим увійшов до складу держави Україна.

Трохи кримсько-української  історії

З давніх часів Крим був тісно пов’язаний з Україною як в економічному, культурному, так і в політичному відношеннях, незважаючи на круті повороти історії. Цьому сприяло насамперед те, що держави безпосередньо межували одне з одним, їх господарські та історичні зв’язки тісно  переплелися.

В українців і кримських татар особливі відносини. Ще за часів Київської Русі крім слов’янських племен – предків українців – полян, сіверян, древлян, волинян, бужан, білих хорватів, уличів і тиверців, які були русами – державотворчої етнічної основою Київської Русі, в формуванні українського народу також взяли участь проживають поруч на півдні сучасної України тюркські племена – печеніги, торки і особливо половці. Тож не дивно, що козацтво, яке почало формуватися на Дніпровських порогах взяло від тюркських народів багато чого в свої традиції. Наприклад, від печенігів і торків, яких Київські князі на початку 11 століття поселили уздовж річки Рось (так зване Пороссі), українські козаки взяли традицію носіння шароварів, зброї у вигляді легкої кривої шаблі і легкого списи. Від половців – любов до коней і верхової їзди. Українці передали половців традицію рушника, а ті, в свою чергу, передали її кримським татарам, тому вона зараз загальна. Саме через печенігів, та половців, які зіграли вирішальну роль в етногенезі кримських татар, найбільші давні етнічні зв’язки в українців – з кримськотатарським народом.

У 15-му столітті починає формуватися національна держава кримських татар – Кримське ханство. Його незалежності від Золотої орди сприяла підтримка Великого князівства литовського, де українське населення (руси) було найчисленнішим. При цьому Московське царство платило щорічну данину Кримському ханству з 1474 до 1700 року. В 1475 р Кримське ханство потрапляє під протекторат Османської Туреччини і стає агресивним по відношенню до Литовської держави, а значить і до русів-українців, що там жили.

Але в нашій спільній історії завжди були моменти взаємної підтримки. У 1624-29 рр. Кримське ханство залучає запорізьких козаків до боротьби з надмірним втручанням в кримські справи Турецької Порти.

У 1648 р Богдан Хмельницький укладає союз з кримським ханом у війні проти Речі Посполитої.

У 1659 гетьман Виговський під Конотопом проводить важку, але успішну битву проти московської армії, де за допомогою кримськотатарської кінноти наголову розбиває війська на чолі з князями Трубецьким і Ромадановським.

У 1711 році українські козаки на чолі з гетьманом Пилипом Орликом разом з кримськими татарами атакують московські гарнізони в Слобожанській Україні. Це були відносини двох волелюбних та самобутніх держав з давньою багатою історією і розвиненими культурними традиціями.

З приходом на трон Катерини  II , після захоплення російською армією Криму, в 1775 р цариця вирішила позбутися своєрідного оплоту вільнодумства і незалежності – Запорізької січі. За її наказом, Січ була повністю знищена, проіснувавши до цього кілька століть. У 1783 р, після майже трьох з половиною століть існування кримськотатарської держави та ж імператриця видає указ про ліквідацію та анексії Кримського ханства. На той період в територію Кримського ханства входив не тільки Кримський півострів, а й частково південь України – південь запорізької області, херсонська, дніпропетровська області, а також Кубань. За підрахунками сучасних дослідників, сукупна кількість українців у Криму становила майже 100 тис. татари (киримли) становили понад 200 тис. Так за часів царату Крим став Таврійською губернією, прифронтовою зоною та був поділений на «дачі» для московської знаті.

Народна республіка Крим

Після розвалу Російської імперії новонароджена Українська Народна Республіка (УНР) починає вибудовувати свої відносини з Кримом. У 1917 р перший Курултай кримськотатарського народу проголосив ідею створення багатонаціонального незалежної держави – Кримської народної республіки. У березні 1917 р. була заснована Сімферопольська українська громада, через місяць у Сімферопольському гарнізоні — військовий клуб ім. гетьмана П. Дорошенка, у Севастополі — Українська чорноморська громада.

Але в лютому 1918 року більшовиками всього Криму було оголошено про розпуск Кримської Ради та вбито лідера Кримськотатарської революції Номана Челебіджихана. Запанував масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ і полюванням на інтелігенцію.

Та вже у квітні більшовицька влада у Криму впала під ударами Запорозького корпусу армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана. Українські війська на півострові зустрічали квітами, до них приєднувалися кримськотатарські кінні загони.

Але 5 червня 2018 року німецьке окупаційне командування передало врядування на півострові генерал-лейтенанту армії колишньої Російської імперії Сулейману Сулькевичу — за походженням литовському татарину. 18 червня Сулькевич виступив із декларацією, в якій проголосив своє головне завдання: «Збереження самостійності Кримського півострова аж до з’ясування його міжнародного становища й відновлення законності і порядку». Попри пафосне повернення «червоних» Кримська СРР проіснувала 75 днів і в червні 1919 р. панічно ретирувалася при наближенні десанту денікінці. Після того як у лютому 1920 р. кораблі Антанти перевезли до Криму білогвардійські війська з Одеси, а в березні — з Новоросійська, на півострові сконцентрувалася еліта тогочасного білогвардійського руху.

Але 28 жовтня 1920 р. радянські війська під керівництвом М. Фрунзе розпочали генеральний наступ з Каховського плацдарму. Операція зі штурму Перекопських укріплень почалася 8 листопада. 11 листопада опір білогвардійців було зламано.

На цьому випробування Криму не завершилися. Остаточне встановлення там влади більшовиків відбувалося з повним врахуванням уроків двох попередніх невдач. Цього разу ставку було зроблено на масштабний терор. Мета зачистки півострова була цілком прозорою:  унеможливлення відродження білогвардійського та зеленого рухів у Криму, розчищення політичного майданчика для тріумфального повернення і остаточного встановлення більшовизму на півострові. Утопивши Крим у крові, совєти почали розбудовувати стандартну радянську систему.

Кремль прагнув перетворити Крим на авангардний пост РСФРР у країнах Близького Сходу, саме тому він доклав усіх зусиль, щоб закріпити його за собою. Більшовицький уряд не зупинила й та обставина, що в адміністративному відношенні Крим, відрізаний від РСФРР радянською Україною, ставав своєрідним «островом». 18 жовтня 1921 р. була прийнята постанова ВЦВК і РНК РСФРР «Про автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки», що створювалася як територіальна автономія в складі РСФР. Цим документом більшовицькі керманичі, як тоді здавалося, поставили крапку в дискусії «Чий Крим?»

За чотири роки національно-визвольних змагань 1917—1920 рр. Крим перебував під контролем окупаційних контингентів. затиснутий поміж інтересами чотирьох імперій. Переможцем боротьби за Крим у ті часи вийшла радянська влада.

Крим у складі РСФР

18 жовтня 1921 р. в Москві було ухвалене рішення створити в межах півострова Кримську автономну республіку. Причинами, які змусила центральний уряд створити тут республіку, можна назвати курс більшовицької партії на світову революцію, в якому Криму відводилася позиція «форпосту» для проникнення більшовизму до країн Сходу та намагання приборкати національний рух кримських татар, які в подіях революції та громадянської війни показали себе впливовою силою, здатною створити більшовицькій партії чимало проблем. 10 листопада 1921 р. на І Всекримському установчому з’їзді рад було ухвалено рішення про створення Кримської АСРР та прийнята її Конституція. Згідно Основного закону державними мовами республіки проголошувалися російська та татарська. Самостійність Кримської АСРР мала суто номінальний характер. Члени уряду республіки повинні були чітко виконувати всі інструкції, які надходили з Москви.

Голод 1921 – 1923 рр

Першочерговим завданням нової влади стала боротьба з голодом, який буяв на всій території півострову. Голод 1921 – 1923 рр. став наслідком комплексу як об’єктивних (посуха), так і суб’єктивних факторів – методів, за допомогою яких більшовицька влада керувала Кримом.

Політика продрозверстки, нищення селян є центральною причиною голоду – голодувало понад 60 % населення Криму. З 30-х років почалися арешти кримсько татарського населення, закриття національних шкіл, а також  тотальна колективізація  тобто застосовуванні «всіх необхідних засобів боротьби з куркульством аж до повної конфіскації майна куркулів й виселення їх з-за межи районів й країв (областей)». Селяни, як могли, намагалися боротися з насильницькою колективізацією, але каральні заходи зломили опір корінного населення. Кримські села втратили тисячі працьовитих хазяїв, яких було заарештовано, розстріляно або заслано до віддалених районів країни.

Колективізація призвела до розорення сільського господарства та стрімкого падіння усіх його показників. На тлі кризи 1932 – 1933 рр. на півострові розпочався голод. На відміну від України тут він не досяг того жахливого розмаху, але все рівно удар його був нищівним.

В серпні 1937 р. було видано ряд наказів на виявлення ворогів народу, розпочалися масові арешти. Бездоганної статистики щодо кількості жертв цих репресій не існує до цього дня. В подальші роки «викриття ворогів народу» в Криму продовжувалося аж до початку Другої світової війни З 1783 р по 1940 р відсоток кримських татар на півострові скоротився з 98% до 19,4%.

Післявоєнний Крим

Після сталінської депортації татар у 1944 році півострів опустів. Занепадало сільське господарство. Замість насильно депортованих кримських татар в липні 1944 року на півострів завозиться десятки тисяч  переселенців з Росії. Але відродження життя, особливо на селі, йшло дуже повільно. Потроху завербовані росіяни стали тікати на материкову Україну, працювати в шахтах Донбасу, деякі дістались Харкова та Запоріжжя і осіли там. 

Депутат Верховної Ради СРСР ізять Микити Сергійовича Хрущова. О. Аджубей у своїх спогадах  пише про поїздку з Хрущовим восени 1953 р. до степової зони Криму. Він наголошує, що найбільше Микиту Сергійовича вразили і схвилювали натовпи переселенців, які невідомо як довідалися про його поїздку. Вони просили про життєво необхідне — їжу, житло, допомогу. Переселенці переважно приїхали з Росії, Волги, з північних російських областей. «Це я зараз пишу «приїхали», а вони кричали: «Нас пригнали», — звичайний стогін людей, які зневірилися у надійній долі. Із натовпу лунали і зовсім істеричні крики: «Картопля тут не росте, капуста в’яне». Або раптом вкрай сумне: «Клопи заїли». «Чого ж їхали?» — питав Хрущов. — І натовп видихав: «Обманули».

Картина в Криму на початку 50-х   була безрадісна – висохла земля, зруйнований війною і сталінсько-беріївськими опричниками край, пусті селища і татарські аули. Важко повірити, що в Криму працювало лише 34 хлібобулочні магазини, 18 — м’ясо-рибних, 8 — молочних, 2 — тканин, 9 — взуття, 5 — будматеріалів, 28 — книжкових. Майже половина сіл області зовсім не мала крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі. Все це вимагало якихось негайних рішень. Хрущов одразу ж наполіг на поїздці до Києва і став просити керівників УPCP допомогти у відродженні краю.

Але  Україна сама переживала важкі післявоєнні часи. Населення республіки скоротилося на 13 млн, чимало областей були вражені голодом та розрухою. тому прохання Хрущова спочатку визвало природній супротив. Керівництво України не хотіло брати на себе такий важкий економічний тягар, але «партія сказала», що іншого способу відродити Крим нема.

1954. Передача Криму Україні.

Байки про  передачу півострова як “подарунок” п’яного Хрущова або презент Україні до 300-ліття Переяславської ради – міфи  від як країни-агресора Російської ФедераціїМикита Хрущов в січні 1954 роки лише чотири місяці як очолив КПРС і не мав можливості чинити, як йому заманеться. Та й «подарунок» був для післявоєнної України вельми обтяжливим. Але тут йшлося про цілком прагматичні речі: “Враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки й тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР”. Чітко і ясно.

Процедура вирішення питання про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УPCP була наступною.

Спочатку проблема розглядалася на республіканському рівні. Рада Міністрів Російської Федерації, вивчивши пропозиції, аргументи і звернення місцевих органів, підтримала їх і висловилася за «доцільність передачі Кримської області до складу Української PCP», попередньо з’ясувавши думку України. Після цього питання передали до Президії Верховної Ради Російської Федерації.

25 січня 1954 року. Того дня в Москві зібралася президія ЦК КПРС (так у ті часи називалося політбюро). На засіданні затвердили проект указу, який незабаром мала видати президія Верховної Ради СРСР. Назва: “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”.  

Датою передачі Криму вважають 19 лютого 1954 року. Того дня президія Верховної Ради СРСР виконала вимогу президії ЦК КПРС – видала указ “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР” Але юридично Крим перейшов до України пізніше й за іншим документом, адже повноваження щодо територіальних змін мала Верховна Рада СРСР, а не її президія. Тому перехід області до іншої республіки міг відбутися лише на підставі закону, а не указу президії.

Такий закон ухвалила сесія Верховної Ради СРСР 26 квітня 1954 року. І затвердила зміни в конституціях РРФСР і УРСР щодо складу їхніх територій.

Саме тоді Крим насправді став частиною України. Це був довгий шлях до об’єднання.

Український Крим

З 1954 року в  Крим поїхали перші добровольці –  піднімати сільське господарство замість депортованих татар. Стали направлятися продукти харчування, промислові товари.  

1958 року уряд УРСР ухвалив рішення № 1340-Р про спорудження гірської тролейбусної траси Сімферополь-Алушта-Ялта довжиною 96 км, найдовшої в світі. Перша черга – до Алушти – відкрилася через 11 місяців, повністю – в 1961 році. Залізничний вокзал і аеропорт обласного центру з’єднали з курортною зоною. Це дозволило розвивати сільське господарство, закласти сади там, де раніше їх не було. Коштом України збудовано житло, навчальні заклади, водосховища, порти, дитячі та спортивні табори, готелі, театри, автовокзали, пансіонати та лікувальні заклади. Посилилося співробітництво і в галузі важкої промисловості. На металургійні заводи України надходить агломерат з Керчі, флюси з Балаклавського рудника. Налагоджено тісні зв’язки у галузі будівельної індустрії.

З початку 1960-х років «Укрводбуд» розгорнув будівництво Сімферопольського і Старокримського водосховищ, Північно-Кримського каналу (400  км), який будувався силами українців 10 важких років, з поганою механізацією, майже вручну і на якому загинуло внаслідок епідемій і хвороб кілька тисяч українського населення. Цей грандіозний за масштабами проект забезпечив півострів водою, але зруйнував життя тисячів українців, чиї будинки опинилися на дні Каховського водосховища. Так була ціна вирішення найболючішої проблеми Криму – води. Економіка України і Криму дедалі тісніше перепліталася, поступово утворюючи єдиний організм.

Замість епілогу

Крим належить Україні не тому, що це “одвічна українська земля”. Жодних українців у часи палеоліту там не було, як іноді стверджують гарячі голови. І князь Кий – засновник Києва – на півострів не приїздив, усе це фантазії істориків. Але є інші, реальні, не міфічні основи – півострів пов’язаний з Україною  територіально і залежить від неї ресурсно.

Україна одержала 1954 року Крим, зруйнований світовою війною, депортаціями, безгосподарністю. І хоча сама було в тяжкому післявоєнному стані,  перетворила Крим на “всесоюзну здравницю”. Найголовніше, що завдяки Україні була вирішена життєво важлива проблема Криму – нестача води. Її не змогли вирішити ані Кримський ханат, ані Російська імперія, ані РРФСР. Це зробила Україна,

Так історично склалося, що з давніх давен життя українців і кримських татар тісно переплетені – два сусідніх корінних народи століттями жили поруч, малу спільну історію, походи, біди і радості. Доля Криму, який зараз анексований Російською Федерацією, – це не просто агресія, грабіж, захват територій і майна та нехтування міжнародним правом, це – зламані долі, перекреслене минуле, біль і печаль двох споріднених народів з єдиною давньою історією співіснування.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.