З чоловіком я розійшлася. Не шкодую, поясню. А недавно до мене зачастив новий сусід, я помітила, що приходить він виключно на вечерю і з порожніми руками.
У перший рік заміжжя я думала, що зрозуміла життя і мене тепер просто нічим вже здивувати. Чому я так думала, не знаю й досі. Ми довго зустрічалися з Ігорем, а потім я переїхала до нього у квартиру: утворилася нова родина.
Найцікавіше, що розумом я усвідомлювала, що ми вже дорослі і повинні обоє працювати над своїми стосунками. Але виходила все одно гра в одні ворота.
Мій чоловік працював кухарем. Не якимось супер кулінаром, у тризірковому ресторані Мішлен. Ні, звичайний кухар у досить пристойному кафе. Гроші заробляв він, а я була старшою по господарству. І так, готувала вдома також я. Бо вимагати від чоловіка брати роботу додому було б якось безсовісно.
Але час минав і нас обох поглинала рутина. Я сиділа вдома, робила звичайні домашні справи і якось зовсім запустила себе. Чоловік – навпаки. Постійно працював, витрачав енергію, спілкувався з людьми.
Місто у нас не надто велике, багато знайомих. Тож нерідко були такі ситуації, коли на якомусь святі мого чоловіка звали до столу, щоби він теж веселився з гостями.
Після всіх цих урочистостей він приходив до нашої квартири і бачив мене. Втомлену, бліду через рідкі прогулянки, нудну. Чи засуджую я його за те, що він, згодом, знайшов мені заміну?
Засуджую. Ми ж були командою. Чому він не змінив своє ставлення до мене, не постарався зробити мене щасливою? Адже саме щастя робить жінку привабливою. А натомість просто замінив, як зламану іграшку.
Не було сцен чи довгих вечорів із розмовами про минуле. Ні, він просто прийшов, дістав кілька великих сумок і зібрав мої речі. Сказав, що так йому велить серце та розум. А всі документи оформимо згодом. Навіщо витрачати час зараз?
Словом, він знову був абсолютно серйозний і рішучий. Так само, як і того дня, коли робив мені пропозицію.
З того часу почалася чорна смуга в моєму житті. Я переїхала до мами, але жила в неї, щоб було де переночувати. Моєю метою було знайти себе, знайти справу свого життя і нарешті прийти до якогось балансу, віднайти гармонію. Власними силами, з повною віддачею.
Я знаю, що деякі дівчата на моєму місці зайнялися б у першу чергу своїм зовнішнім виглядом, одягнулися дорого і пішли шукати собі іншого чоловіка. Але для мене це означало б те саме. Те, від чого я хотіла втекти: залежність від іншої людини.
Для мене Настав час ставати особистістю не за зовнішніми показниками або “внутрішнім світом”. А по вчинкам. Як це заведено у чоловіків.
Я намагалася увірватися, мабуть, у кожен більш-менш адекватний бізнес. Перепродаж речей із китайських торгових майданчиків, створення невеликих сайтів за гроші, косметика та надання косметичних послуг.
Все було не те, все не моє. І якось почула розмову по телевізору про те, що квітковий бізнес у відсотковому співвідношенні приносить якісь зовсім нереальні прибутки.
Тоді я вирішила стати реалізатором квіткової продукції. А заразом продавати і всякі листівки, і іншу тематичну дрібницю. Потім знайшла добрі бази з товаром. Повторюся, місто у нас невелике. І багато моїх знайомих з витріщеними очима дивилися на мене, як на жебрачку, що просить гроші.
Але це мене аж ніяк не зупиняло. Виручка за місяць навчила мене дивитись на людей інакше.
Тепер, за 8 років, я можу назвати себе бізнес леді. Місцевого масштабу, зрозуміло. Але 4 невеликі точки по місту і один магазин декору та флористики, приносять хороші гроші, як на мене. Тепер я маю і свої апартаменти, і авто, і брендовий одяг.
Нові, якісні зуби та зігнані 20 кілограмів теж гріють душу. І зроблено це було лише для себе, а не для якогось чоловіка, про якого я таємно мрію.
Тим паче показовим мені видається випадок, який стався зі мною буквально недавно. Через який, власне, я й хотіла поділитися з вами своєю короткою біографією.
До квартири по сусідству з моєю заїхав симпатичний молодий хлопець. Десь мого віку, 30+. Ну, якщо заїхав один, значить, гроші водяться, і без родини. Новобудова, як-не-як. І понадився, значить, цей самий хлопець до мене в гості заходити. То сіль йому потрібна, то муки не вистачає. Це що таке приготувати можна?
А якось я вечеряла, ну і він з’явився. Що робити, запропонувала зайти, хай частується. Ну, він і не проти. Ось тільки через келька днів сталося те саме. А потім ще й ще.
Я розумію, що у хлопця, може, якісь думки на мій рахунок були, плани. Але приходити і їсти постійно приготовлену мною особисто їжу – це не діло. Іноді міг би теж щось принести заради чемності. Але ні.
У результаті все скінчилося банально. Він прийшов. Я подивилася: вже немає ніякої сором’язливої посмішки, зате з’явилися домашні штани та розтягнута футболка. Із собою, як завжди, нічого не взяв.
Ну я й відповіла, як годиться. Щоб він зачекав, доки я на кухню збігаю. І за хвилину я принесла йому заготовлену візитку місцевої служби доставки. Там і вибір багатший і готують, напевно, смачніше.
Він спершу не зрозумів, подумав я жарти жартую, а може фліртую так. Але я почала зачиняти двері. Тоді він вчепився в ручку дверей. Подивився мені в очі і промовив: “Даремно ти так, адже у мене були серйозні наміри щодо тебе. А тепер бувай, приємного апетиту, на самоті”. І пішов.
Тоді мені так запам’яталися ці слова про “наміри”. Адже мій чоловік теж був серйозний. І цей ось не жартував. Містика якась. Але нічого.
Вечеряти у себе вдома, на своїй новій кухні, скажу я вам, дуже приємно. Ніхто не відволікає, не заважає. І навіщо вони мені потрібні, серйозні такі? Мені й самій добре та весело. Смачного мені.
Фото – авторське.