А в неділю Тамара Василівна знов прийшла до нас з “пакетом АТБ”.
– Мамо, – каже до неї Василь, – ну не носіть нам той непотріб. Ну скільки можна?
А потім мені на очі потрапили одні штанці. На них були такі ярко червоні лампаси і я згадала де я їх бачила.
Вже після цього дня мені Василь і признався, звідки в його мами все це барахло.
Я дуже рідко ходжу в гості до свекрухи, хоча живемо ми в одному селі, тільки в протилежних кінцях.
Тамара Василівна така жінка, яка ні ремонтів не робить, хіба підбілити може вапном, ні меблі не обновлює ні зручностей ніяких немає.
Я люблю чистоту і порядок. Так, ми не багачі і бруківкою в нас подвір’я не вистелене, але порядок в мене, як в аптеці.
Виховуємо з Василем ми сина, якому чотири рочки.
На хрестини правда свекруха зі свекром “шарпнулися” і подарували онуку комбінезон, ще й новий. Правда, був один нюанс.
Народився Олежик в червні, а костюмчик цей був теплий на флісі. Поки настав до нього час, то малий вже з нього виріс.
Але Тамара Василівна коли приходила до нас, то все питала, коли ж ми в її подарунок онука одягнемо.
– Та ввечері холодніше, то якраз добре, щоб Олежик в ніжки не замерз, – говорила свекруха.
А потім як тільки вона до нас йшла, то несла в пакеті АТБ якийсь одяг, але ношений і з неприємним запахом.
Чоловік мені відразу сказав, щоб я мамі нічого не говорила, бо вона образиться, а просто викидала все в сміттєвий бак не розпаковуючи.
Я все так і робила, бо зараз в тих торгових центрах є такі магазин, що не дорого коштують і воно новеньке і приємне до тіла, а головне, не дороге.
Інколи Тамара Василівна питала, чого я Олежика в той чи інший одяг не одягаю, але я якось відпекувалася.
А недавно знов свекруха прийшла з пакетиком в руках.
З самого верху лежали штанці, які привернули мою увагу. Я їх витягла з пакета і згадала, де їх бачила.
В свекрухи в одній із кімнат висять два портрети. Один зі старшим сином, а другий з малим Васильком. Ось в цих штанах з яскраво червоними лампасами і був одягнений Василь.
Потім мені чоловік зізнався, що весь цей одяг свекруха зберігала з синів для онуків.
Я в подиві. Стільки часу спливло, а вона досі це барахло на горищі зберігає і нам по віку підсуває.
Хтось таке чудо бачив? Як з тим боротися?
Автор – КАРАМЕЛЬКА