Знаєте, я зазвичай мовчу, коли справа стосується сімейних справ, але цього разу вже не витримала. От послухайте, що сталося.
Мій брат, Микола, живе з дружиною Іриною. В них усе нормально: працюють, гроші заробляють, зараз ще й другу дитину чекають. Але хитрі такі – просто капець. Недавно попросили нашу маму, Віру Євстахіївну, посидіти з їхнім сином Маркіяном на тиждень. Ну, мама, як завжди, погодилася, бо онука любить, а допомогти хоче.
Та тільки потім дізнаюся, що вони навіть копійки не лишили. Ні на солодощі, ні на іграшки, ні на продукти, навіть щоб в кафе онука зводити. А мама ж на пенсії, отримує близько 5 тисяч гривень. Хіба це гроші? А ще й бойлер у неї зламався, і щоб полагодити – треба кошти. Так вона мені подзвонила й несміливо так питає:
— Доню, а не могла б трохи допомогти?
— А Микола що, не знає, що тобі грошей треба?
— Та він не питав… Не хотіла його турбувати, в них своїх проблем вистачає…
Ну знаю я їхні труднощі! Ірина носом крутить постійно, мабуть, і цього разу знайшла до чого прикопатися. З чоловіком не бідуємо, але ж і в самих витрати є. Допомагаємо мамі, чим можемо, але це ж не наша дитина, не ми її залишали на бабусю без копійки!
Я не витримала, подзвонила брату.
— Коль, а як так? Ви Маркіяна мамі лишили, а грошей навіть на хліб не дали?
— А що такого? Усе одно вдома сидить. Син багато не їсть.
— А те, що вона на пенсії й витратила останнє, не хвилює? В неї бойлер полетів!
— Ну то хай трохи потерпить, – бурчить.
І тут у розмову встряє Ірина:
— А моя мама якось без наших грошей обходиться, не просить нічого! Чого це Віра Євстахіївна має випрошувати?
— Бо не вважає, що бабуся зобов’язана годувати вашу дитину за свої копійки!
— Не дамо ніяких грошей, це не наші справи!
— Свою справу на маму скинули, а самі навіть не подбали, щоб мала за що годувати Маркіяна! Совісті у вас нема!
Микола мовчить, а Ірина ще щось бурмоче про те, що ми перебільшуємо.
Я кинула слухавку. Знаєте, так огидно стало. Мама все життя їм допомагала, а вони навіть подякувати не можуть. От така історія…