Сину і невістці я лишила свою квартиру і переїхала жити в село. Я почала життя з нуля, бо терпіти таке ставлення від найрідніших людей – не могла. Репетиторство моє, їй бачте, заважало жити. А те, що ця квартира моя, і я маю право робити все, що захочу, нікого не хвилювало. Коли не стало мого чоловіка, син сказав, що буде мене захищати. Та замість того Ігор привів в дім – когось з рогами.
Ось так дочекалась я на старості літ. Залишилась сама і нікому зі своїх дітей не потрібна. З чоловіком виховали двох дітей. Старша в нас Ірина а молодший син Ігор.
Я працювала місцевим вчителем, а чоловік мій будівельником. Квартира в нас величезна, чотири кімнати, є куди розігнатися, чоловік повиробляв гарні ремонти, я подбала про сучасний інтер’єр, приходила додому з роботи, аж око милувало.
Та роки минали швидко, і не помітили, як Ірина повідомила нам, що виходить заміж. Відгуляли величезне весілля, всю родину хотіли покликати.
Та молодята не захотіли жити з нами, чоловік військовий, тому після весілля переїхали жити в інше місто. А син залишився з нами.
Через деякий час не стало мого чоловіка, важко я це переживала та син постійно підтримував мене, говорив: “Мамо, не переживай, я завжди поруч, ти можеш покладатись на мене”.
Та згодом Ігор познайомився з дівчиною. Я не раз бачила, як він нею керував, а та слухняно, виконувала всі його забаганки. Я тільки подумала собі, ото пощастило сину, буде жінка хороша, у всьому буде слухатися чоловіка, гарна пара вийде з них, тай мені вона завжди охоча допомагати, ото вже раділо моє серце.
Рік вони позустрічались і вирішили весілля відгуляти, в цей раз весілля було скромнішим, адже у невістки Олени батьки жили скромно, тому дозволити собі чогось більшого були не в змозі, більше я займалась організацією весілля, нічого не шкодувала, аби діти були щасливі, а грошей ще заробимо.
Та вже за місяць після весілля, мою невістку наче підмінили, вона постійно мені зухвало відповідала, жалілась сину, що вона при надії, а я чіпляюсь до неї, налаштовувала сина проти мене.
З роботи я приходила наче не до себе додому, мій дім для мене став чужим, зі мною ніхто не хотів спілкуватись. Та я заспокоювала себе, думала, це такі симптоми при очікуванні малюка, народиться дитинка і все зміниться і ми знову будемо дружньою сім’єю жити разом.
Та після народження внучки ставало все гірше. Я займалась репетиторством вдома, адже гроші зайвими не бувають, тай усе це лише заради них, адже постійно допомагала фінансово.
Та невістку дратувало, що чужі люди ходять до нас. До внучки вона мене не підпускала. Дійшло до того, що я переїхала жити в село в батьківську хату.
Син, який так обіцяв мені бути опорою, тепер під каблуком у жінки, він навіть сказав, коли я збирала речі, що так буде краще для всіх.
В селі я влаштувалась на роботу в школу і трохи призвичаїла побут. Та в серці камінь. За що так зі мною? Я жила лише для них, чому так швидко стала непотрібною?
Не впізнаю свого сина, невже кохання йому затьмарило розум?
Автор – Успішна Емма