Син з невісткою побудували хату в мене на подвір’ї, але з часом відгородилися двометровим парканом і ще й туї насадили, щоб поменше я бачила, як вони нічого не роблять, а просто відпочивають цілими днями.
Я розумію, не вся молодь хоче зараз на городі працювати, чи корову тримати. Є такі, які працюють і заробляють собі на життя і їм того не треба.
Але річ в тім, що мої і працюють, але з охотою беруть всю продукцію і в нас з чоловіком.
Ми тримаємо і корову і кролики і кури. Садимо і картоплі багато і іншу городину. Як є можливість то продаємо.
Невістка з сином від нас то відгородилися, але час від часу прилітає Наталя за яйцями і за молодою картоплею останнім часом.
– Ми так любимо ваш сорт картопельки. В магазині не така, – приповідає невістка.
Так само і з кабачками і з молочною продукцією і з м’ясом.
А взагалі Наталя б і на сніданок і на обід і на вечері б їла картоплю з яйцями смаженими.
– Наталю, та взимку кури не будуть нестися. Йди позбирай огірки і в банки накладай. Та що ви з Максимом будете їсти?
– Про це будемо думати вже взимку, Оксана Іванівна, – відповідає мені через той паркан невістка.
Я сину інколи жаліюся, що не про таку невістку мріяла, але Максим втікає від розмови.
Як я маю решту життя жити в такій обстановці з такими рідними, а водночас такими далекими родичами, я не знаю.
Чоловік каже позбавлятися господарства, щоб тільки нам було, тоді діти задумаються. Але мені здається, що без нашої допомоги вони просто пропадуть.
Як нам бути?
Автор – КАРАМЕЛЬКА