Ввечері я все-таки не витримала і сказала чоловіку все, що думаю про подарунки його мами.
— Знаєш, я більше не можу це терпіти! — почала я, щойно ми поклали дітей спати. — Твоя мама абсолютно не розуміє, що таке сучасний світ і що потрібно нашим дітям!
Чоловік, як завжди, намагався зберегти спокій. Він лише підняв очі від телефона й запитав:
— Що знову сталося?
— Що сталося? — я відчула, як починаю кипіти. — Галина Михайлівна знала, що ми збираємо гроші на нові телефони дітям. Вона знала, що їм потрібна техніка для навчання, для ігор, для всього. І що вона приносить? По одній книжечці та по 100 гривень! Книжки, Андрію! У 2024 році!
Він зітхнув і зробив вигляд, що не розуміє.
— Ну, книжки ж це добре. Діти можуть почитати.
— Почитати? — я ледве стримувала іронію. — Наші діти дивляться мультики, грають у навчальні ігри, читають електронні книги. У них є планшети. Паперові книжки для них — це минуле століття. Тим більше, якісь безглузді дитячі казки, які вони навіть не відкриють!
Чоловік спробував заспокоїти мене:
— Але ж це Миколай, вона хотіла подарувати щось символічне.
— Символічне? — мене просто підкинуло. — Символічно було б дати гроші, як це зробила моя мама! Вона подарувала по 500 гривень кожній дитині. Оце я розумію турботу!
Чоловік спробував знайти виправдання для своєї матері.
— Можливо, вона просто не знала, що краще подарувати. Не всі люблять дарувати гроші.
— Та вона прекрасно знала, — чітко сказала я. — Я їй говорила ще два тижні тому! Вона просто вирішила зробити по-своєму, показати, що знає краще. Вона завжди така. Їй байдуже, що потрібно нам або дітям. Головне — щоб її думка була правильною.
Андрій вже почав виглядати роздратованим, але мовчав.
— Ти розумієш, як це виглядає для дітей? — продовжувала я. — Вони отримали від однієї бабусі те, що справді хотіли, а від іншої — якісь марні книжки й смішні 100 гривень. Як вони тепер дивитимуться на твою маму?
— Ти серйозно думаєш, що діти оцінюють подарунки в грошовому еквіваленті? — його голос став більш суворим. — Це ж подарунки від душі.
— Ні, Андрію, це подарунки від впертості! Твоя мама просто хоче нагадати, що її думка важливіша за нашу!
Він встав з дивана й подивився на мене.
— Послухай, Олено. Це вже не перший раз, коли ти так реагуєш на подарунки моєї мами. Вона старається, як може, і, можливо, її бачення трохи застаріле, але це не привід так говорити про неї.
Я відчула, як мої очі наповнюються вологою.
— Тобто я тепер ще й винна? Вона не рахується з нами, не поважає наші рішення, а я повинна мовчати?
— Вона не ображає нас, — відповів він. — Вона просто інша. І ти це прекрасно знаєш.
Я зрозуміла, що ця розмова зайшла у глухий кут. Чоловік, як завжди, став на бік своєї мами.
Мені залишалося тільки встати, піти в спальню й глибоко видихнути, щоб не наговорити зайвого.
Але всередині мене все кипіло. Скільки ще разів я повинна терпіти її “символічні” подарунки? Чи може варто взагалі сказати Галині Михайлівні про це в очі?
Фото – авторське.