Поки свекруха озвучувала тост, свекор витягнув з кишені пошарпаний конверт, і простягнув його Івану.
Моєму чоловіку сорок п’ять років в неділю виповнилося. Я готувалася дома, бо ресторани не на часі. Я вірила і до останнього надіялася, що нарешті свекруха подарує своєму сину омріяний подарунок – квартиру. Та не судилось і цього разу. Катерина Максимівна прийшла з конвертом, в який вклала п’ять тисяч гривень.
Так, гроші не маленькі, але це не те, на що ми з Іваном розраховували.
Річ в тім, що у свекрухи є квартира, яку вона здає в оренду вже багато років. Я розумію, за ці гроші вона може і живе, бо пенсія не велика. Але невже їй не важко на душі з того, що син вже стільки років сам живе на орендованих квартирах?
Ми з Іваном виховуємо двох дітей.
Як тільки побралися, винаймали однокімнатну, коли з’явилася дочка, з’їхали в двокімнатну, потім і син з’явився, так і живемо в ній до сьогоднішнього дня, бо надіялися, що свекруха змилосердиться над нами і подарує ці ключі.
Вже п’ять років Катерина Максиміана не працює. Свекор також на пенсії. Вони живуть в своє задоволення.
Моя мама каже: “І Америки не треба! Що їм біда зробить”.
І це правда. Свекри в молодості так не жили, як зараз. Вони і за кордон на море їздили і продовжують їздити і по нашій Україні раз в два-три місяці їздять. Наші Карпати вони знають, як своїх п’ять пальців.
Нам свекри не допомагають, а тільки дітям дають на дні народження чи Миколая гроші. Окрім Івана в них є і дочка, але там краща ситуація, Ірина вийшла заміж за багатого чоловіка, вона в кишеню до батьків не заглядає.
Ось мені й обідно за себе, бо стараємось, щось робимо, а вилізти зі злиднів не можемо. Я вважаю, якби була квартира своя, то б якось стали на ноги.
Спершу ми чекали, що Катерина Максимівна мені на ювілей квартиру подарує – не склалося. Потім в чоловіка була тридцятка, потім тридцять п’ятка, після сороківка, і ось зараз Івану стукнуло вже сорок п’ять.
Цього разу я вже навіть не надіялася, я була впевнена, що свекри прийдуть з ключами від квартири. Приводом так думати стало ще й те, що місяць тому звідтам з’їхали люди, які жили більше двох років. Я не чула, щоб свекруха зверталася до ріелторів, з пошуком жильців.
Ми обоє з чоловіком потирали руки від омріяного подарунку.
Я навіть накупила улюблених суші для свекрухи. Знаю не з чуток, що вона часто, чи то з подругами, чи з чоловіком, ходять раз в місяць себе побалувати в ресторан.
Стратилась я на цю забаву чимало, але все це мало бути виправдано.
В неділю з п’ятої ранку я була на ногах, бо окрім замовлених суш, ще потрібно було щось приготувати.
Окрім свекрів прийшли і мої батьки і друзі чоловіка.
Свекруха як зайшла, то світилася, як “майська рожа”. Почала промовляти тост, а потім свекор витягнув з кишені пошарпаний конверт і сказав: “Купите собі, що самі забажаєте”.
Настрій мій і чоловіка вмить випарувався. Я навіть не пам’ятаю, як все закінчилося і коли гості розійшлися. В конверті була не мала сума – 5 тисяч гривень, але ми розраховували на геть інше.
Як донести до свекрухи, що нам ця квартира дуже потрібна? Ну невже ці подорожі приносять їм більше задоволення, ніж рідні люди, які так потребують даху над головою?
Автор – Наталя У