Сорок років я прожила з Іваном і подала на розлучення. Всі дивуються, бо стільки часу закривала на все очі, а тепер не стрималася.
Я жила з Іваном через сина і дочку. Павлик вже давно створив свою сім’ю і живе окремо, а ось Олеся донедавна жила з чоловіком на віру, а недавно вони таки розписалися.
В нашій квартирі мене дратувало все. Від кольору стін до шморгання чоловіка тапочками по паркету.
Що б не сталося, винна я. Їдемо ми в ліфті, разом вийшли з дому на роботу: “Чим ти тільки думала? Чому не нагадала, що я маю взяти окуляри?”
Куди б ми не поїхали, я мала продумати все до найменших дрібничок. Одного разу ми забули взяти на море його окуляри підводні, то весь відпочинок був зіпсований. Бубонів мені і бубонів.
Також напишу, що якщо зі мною він був черствим, то з іншими жінками міг мило фліртувати, ще й на моїх очах.
Я не була щаслива в шлюбі ані 5 хвилин. Дуже Іван важка людина.
Мій терпець увірвався, коли ми разом пішли у взуттєвий магазин. Мені потрібно було купити шльопанці.
Мені приглянулись такі гарненькі, срібного кольору, а головне, дуже зручні.
– Що ти з себе показуєш? Тобі скільки років? Не соромно? Ти вже далеко не молодиця.
– У вашої дружини делікатна ніжка, і модель їй дуже личить. Вона у вас дуже гарна і стильна, – сказала дівчинка-консультант, захищаючи мене.
Та мого чоловіка було не зупинити. Він чітко дав мені зрозуміти, що я йому не подобаюся, бо мені вже далеко не сорок і навіть не п’ятдесят.
Вже наступного дня я зібрала речі і пішла. Спершу переїхала до своєї мами, а після орендувала квартиру. Та, в якій ми жили всі ці роки, належала Івану.
Родичі не прийняли мого вчинку, казали, що в такому віці вже ніхто не розлучається. Але я нікого не слухаю.
Ви собі не уявляєте, яка я зараз щаслива. Готую собі те, що люблю, ходжу туди, де подобається, телефоную кому хочу, в мене немає контролера, який все життя наголошував, що я не така і все роблю не так. Не так одягаюся, не так губи малюю, не так борщ варю.
Діти мене підтримали, бо знали не з чуток, який тато має важкий характер.
Дочка запрошувала мене до себе в квартиру, але я не хочу нікому заважати. Я виробляю документи і скоріш за все поїду на заробітки. Куди небудь, лиш би не зустрічатись з Іваном і родичами, які мене засуджують, бо такого чоловіка на старості літ покинула…
Якщо хтось спитає мене, чи шкодую я за свій вчинок? Я скажу – ТАК, що не пішла від такого чоловіка раніше. Це єдина помилка…
Невже я щось зробила не так? Невже 60 це кінець світу?
Автор – КАРАМЕЛЬКА