На Новий рік вирішила зробити чоловіку сюрприз. Не той, якого він чекав. Я вирішила подати на розлучення. Звучить жорстко, але після 6 років шлюбу зрозуміла, що більше не можу жити в постійній байдужості та безвідповідальності.
Ми виховуємо 2 маленьких дітей із невеликою різницею у віці – Назарчик та Артемчик. Я в декреті, тож усі клопоти з дітьми лежать на мені. Якось чоловік сам то запропонував: “Тобі ж простіше, бо ж удома!”.
І тепер ця фраза стала його головним виправданням.
Одного разу, коли захворіла, попросила його посидіти з дітьми. Хотілося хоча б годину відпочити, адже ночами я постійно встаю до малих. А ще прибирання, готовка, потім знову прибирання – і так по колу.
Він, неохоче зітхнувши, погодився. Але спокій тривав недовго.Прокинулась від криків і побачила жахливу картину: наш старший син стояв у кімнаті з обпаленими рукавами кофтинки, а молодший сильно плакав від страху. Очевидно, діти десь дістали сірники та вирішили трішки розважитися.
Олексій же… просто спав на дивані, не звертаючи уваги ні на крики, ні на запах гарі. Ще й телевізор гучно грав увімкненим
– Ти що, не бачиш, що тут відбувається?! – закричала я, намагаючись швидко сховати небезпечні предмети
– А що сталось? Всі живі. Нічого страшного не сталося!
– Бо я вчасно прокинулася. На тебе взагалі не можна покластися!
– Ну, добре, я тоді спати далі, раз ти вже прокинулася– відповів він, навіть не підвівшись.
– Ти знущаєшся?! Це ж небезпечно! Ти не бачиш, що він з сірниками?!
– Та йди ти.Цей випадок став лише одним із багатьох доказів його байдужості.
Олексій ніколи не гуляв із дітьми, не міняв підгузків, не допомагав, коли хтось із них хворів. Для нього завжди знаходилась важливіша справа: друзі, рибалка чи просто “відпочинок після важкого дня”.
– Чому не можеш просто провести з ними час? Вони ж твої діти! – неодноразово намагалася достукатися
– А чого причепилась? Я ж гроші заробляю. Ще й це тобі не так? – завжди була одна і та ж відповідь.
– Як можеш залишати мене саму з дітьми? Ти ж батько, а не безтурботний чоловік, який вічно на роботі чи на рибалці!
– А чому маю за вами всіма бігати? У мене є своє життя! Я на роботі теж замаханий, а ще тут ці дитячі плачі та крики!
Останньою краплею стали його плани про третю дитину.
– Нам треба ще маля, – заявив він якось.
– Хочеш ще одне, щоб зовсім себе втратила? Одна ледь справляюсь з двома – не стрималася.
– Ти ж у декреті. Зате я забезпечую всіх. Тим паче, так отримаю відсрочку від армії, як багатодітний батько. Що ще не подобається?
Ці слова поставили крапку. Тоді зрозуміла, що далі терпіти немає сенсу. Байдужість і егоїзм чоловіка зруйнували все, що нас колись пов’язувало.
Зараз я на роздоріжжі. Але вперше за довгий час відчуваю, що можу взяти життя у свої руки. Діти заслуговують на щасливу маму, а не зламану жінку, яка щодня живе в безвиході. І якщо для цього потрібно залишити чоловіка – я готова до цього кроку.
Як гадаєте, у мене вийде?