Приблизно з початку 20 століття і до наших днів Данія є однією з найблагополучніших країн світу, з красивою природою, гідним заробітком, найвищим рівнем життя у всіх сферах. І складно повірити, що саме там з’явилася на світ одна з найзухваліших дияволиць 20 століття.
Все почалося 1887 року, коли в сім’ї фермерів народилася Дагмар Овербю. Сім’я це була на той час досить бідна, а тому дитинство дівчинки проходило у напруженій обстановці – батьки часто сварилися через гроші, а її саму змушували працювати, чого вона ніколи не любила. При цьому Дагмар вже тоді була особливою меркантильною – вона завжди бажала для себе лише найкращого. На шлях криміналу вона встала вже в 10 років – почала викрадати скрізь, де тільки мала можливість: у магазинах, на ринках, навіть у своїх подруг. До школи вона не ходила, і весь вільний час проводила на вулиці, займаючись саме крадіжкою, відточуючи свою майстерність. Але вона все ще була дитиною і, звичайно, одного разу була спіймана на місці злочину. На той момент їй було 12 років. Дагмар Овербю відправили до виправної установи для дітей,
Через 3 роки, тобто коли дівчинці було 15, вона була звільнена та повернулася до батьків. Більше того, вона попросила їх допомогти їй шукати роботу. Вони натішитися не могли, адже подумали, що їхня дочка стала на шлях виправлення і все зрозуміла. З роботою допомогли, влаштували в одну контору службовця.
І Дагмар Овербю справді працювала, але в 1909 році була спіймана разом з подругами на дуже великій крадіжці, а потім з’ясувалося про існування інших подібних злочинів за останні кілька років. Тобто робота була для неї лише якимось прикриттям. Так вона знову вирушила в за грати, але цього разу через вік дівчину визначили вже у звичайну в’язницю.
Після визволення Дагмар Овербю влаштувалася посудомийкою в один із закладів, а заодно, мабуть, приторговувала собою, бо зв’язків із різними чоловіками в той період у неї було багато, і вона в кінці кіцнів завагітніла. Забігаючи сильно вперед, скажемо, що у неї було кілька шлюбів, у яких народилося 5 дітей, але вижили лише 2, а ось що трапилося з рештою – велика таємниця. Хоча її біографія наводить на певні думки і з цього приводу, нижче стане зрозуміло чому.
У 1914 році Дагмар Овербю переїхала до Копенгагена, до столиці Данії – такого собі міста великих можливостей для провінціалки. Саме там вона і вигадала свій план, від якого холодок по шкірі.
У 1916 році вона вперше подала оголошення до газети. Оголошення було про те, що вона, досвідчена няня, готова доглядати новонароджених дітей тривалий період, якщо раптом батьки з якихось причин не можуть або не хочуть цього робити. Спочатку ніхто на оголошення не відгукувався, але потім…
Найперший “клієнт” уявної няні Дагмар Овербю – молода жінка, що поза шлюбом народила дитину. Що означає народити дитину поза шлюбом для молодої жінки на той час? Це означає знечестити себе, зганьбитися, адже на таку гідний наречений не поведеться. Ця жінка віддала Дагмару свою дитину, а також велику суму на її утримання.
Вони домовилися, що Дагмар сама роститиме хлопчика, потім прилаштує його кудись на навчання – загалом, зробить із нього людину. Після цього мати з чистим серцем пішла і більше ніколи не поверталася – таким чином небажаної дитини вона позбулася, і можна було облаштовувати своє особисте життя. Ну а Дагмар, звичайно, не збиралася нікого ростити стільки років, цього ж вечора вона позбулася малюка, а на гроші багато жила якийсь час. А як гроші скінчилися, вона знову подала оголошення, і так щоразу. Схема була одна й та сама, а від бажаючих прилаштувати незручне дитя відбою не було.
Хто йшов до Дагмар Овербю? Ті жінки, у кого народилася дитина поза шлюбом, а також ті, хто народжував, поки чоловік перебував у якійсь експедиції чи далеко-далеко на військовій службі. І ці жінки були готові на все, аби ніхто не дізнався про їхню ганьбу, вони платили Овербю будь-які гроші, аби передати їй дитину на утримання. Ну а та від них просто позбавлялася різними жахливими способами, описувати які з етичних міркувань ми не будемо.
Звичайно, треба сказати, що Дагмар Овербю мала дуже хороший дар переконувати. Коли жінки приходили до неї зі своїми незаконними новонародженими дітьми, “няня” у “масно” розписувала майбутнє малюків, вона “сюсюкала” з немовлятами і справляла враження чудової, доброї та милої людини. Вона говорила про те, що всі діти здобудуть освіту, а потім через своїх знайомих вона прилаштує їх кудись на “тепле” містечко. Жінки вірили цьому безвідмовно, бо хотіли вірити.
Проте якось у жахливій “роботі” Овербю настала перерва. Якось у тому районі, де вона жила, сталася велика крадіжка. Звісно, правоохоронці одразу згадали про Дагмар, яка у минулому вже кілька разів попадалась на такому злочині. І знову вона була засуджена на 2 роки, але, на жаль, у момент обшуку її будинку поліція нічого підозріло не знайшла, тож про справжні справи цієї жінки тоді не дізналися. А Дагмар взялася за старе відразу ж, як тільки звільнилася (1920 року) – знову до неї пішли жінки, які прагнули уникнути ганьби, знову вони платили “няні” великі гроші, а та творила свої чорні справи.
Але, зрозуміло, така робота не могла продовжуватися вічно. Овербю виключно щастило, що ніхто з жінок, які приносили їй дітей, не цікавився долею своїх чад. А ось одна поцікавилася… Зовсім юна незаміжня дівчина передала Дагмару свого новонародженого хлопчика, розплатилася і пішла.
Проте на серці у неї було не спокійно. Вона вирішила, що нехай буде ганьба і сором, але син поруч, і наступного дня ця дівчина знову прийшла до Овербю і зажадала дитину назад, але Дагмар цього зовсім не очікувала. Вона почала нести якусь нісенітницю, і це викликало сильні підозри у дівчини. Молода мама одразу вирушила до поліції і все розповіла, до будинку Дагмар Овербю прибули правоохоронці, але було пізно, на жаль, бо “няня” вже зробила свою справу. Проте злочинницю взяли одразу.
Слідство тривало довго. Із зрозумілих причин встановити точну кількість жертв Овербю неможливо, бо таємно народжених дітей ніхто не реєстрував, про них взагалі часто не знав ніхто, крім матерів і повитух. Сама Овербю говорила, що їй все одно скільки дітей було, вона їх ніколи не рахувала. За її словами, точно було багато більше інж 20, але поліція вважає, що таких було мінімум 30. Проте довести це було нереально. Ну і тут відразу приходять думки про своїх власних дітей Овербю … які теж якось дивно зникли.
Що ще вдалося з’ясувати? Що перед черговою справою Дагмар Овербю накачувала себе різними забороненими препаратами – мовляв, так легше працювалося. Вона ніколи так і не покаялася, поводилася зухвало, а потім і взагалі почала видавати себе за божевільну – це був справжнісінький диявол у жіночому образі.
Незрозуміло як, але Дагмар Овербю уникла найвищої міри покарання, і її просто відправили на довічне ув’язнення. Втім, до кінця терміну вона так і не відсиділа, бо останні 2 роки життя провела в дурдомі. А не стало її 29-го року, у віці 42 років.
Загалом вся справа Овербю викликала в Данії неймовірний резонанс. Це був як гуркіт грому посеред ясного неба. Уряд прийняв закон, яким будь-яка дитина, навіть народжена поза шлюбом, повинна бути поставлена на облік, і якщо батьки (ну, чи один з батьків) приховував цей факт, він повинен був відповідати за всією суворістю закону. Для дітей, народжених поза шлюбом (і від тих, від яких відмовилися батьки), було створено спеціальні установи, де малюки виховувалися вже під наглядом держави. Вся ситуація вкотре сколихнула суспільство, викликала широкі обговорення проблематики святості зв’язків шлюбу, моральності, моралі та інших подібних речей.