Мене залишив мій чоловік сам без житла, без грошей. Я не можу пробачити собі, що я не вміла поводитися з грошима, завжди і всім допомагала, займалася благодійністю, а у самої нічого не було.
Може тому, що жила в іншому місті, близьких поруч не було, свого житла теж, багато грошей витрачалося на орендоване житло. Я завжди ремонтувала та купувала меблі, бо я дуже люблю створювати навколо себе затишок, я вчилася на дизайнера, мені це давалося, я так робила все життя.
У результаті після розлучення залишилася з книгами, диваном та журнальним столиком, живу у мами у підвалі у маленькому місті, в якому не жила 25 років.
Я зовсім без грошей, без можливості та вміння їх заробити, у мене не було жодних заощаджень на момент розлучення, не було чим навіть заплатити за квартиру.
Мене вже 43 роки, а я абсолютно нічого не вмію, не здатна вижити у цьому світі зовсім. Хоча я з 16 років жила сама, сама себе забезпечувала. А у 20 років переїхала в Київ, працювала, допомагала близьким, була самостійною.
Але після того, як вийшла заміж, я стала домогосподаркою. За останні 15 років я тільки вчилася, але ця професія мені не може допомогти в житті.
Та й не довчилася я, а спроби знайти роботу і відкрити власну справу закінчилися нічим. Чоловік сам запевняв мене, що моє покликання – бути домогосподаркою і його тилом.
Я абсолютно безпорадна, не поважаю себе за те, що не змогла подумати про себе, накопичити хоч якусь суму грошей. Думала, кохання буде вічним, думала, що ми завжди будемо разом, вірила обіцянкам, що він не залишить мене на вулиці.
І ось у мене – зламане життя, вік, самотність та підвал. Звідси я вже не зможу вибратися, жити нема на що, крім маминої мізерної пенсії нам на двох. І розуміння, що краще вже ніколи не буде. Повна самотність та відсутність майбутнього.
Я абсолютно непристосована до життя людина, тим більше жити тим життям, яке мені залишилося наразі. Я не можу і не хочу рухатися далі, я втратила абсолютно все і сподіватися нема на що.
Я дуже любила життя, любила людей у своєму житті, любила чоловіка, любила місто, де я жила, але більше нічого не залишилося. Я просто існую від світанку до світанку.
Я не можу спати, прокидаюся, ніби і не спала, з очей ллються сльози, не можу зрозуміти, навіщо я прокинулася і для чого? Всередині порожнеча. Дуже хочу просто заснути і дивитися сни і не повертатися в свою нинішню реальність
Я прожила стільки років, як дитина. Може, відсутність власного дому так на мене подіяла, що я абсолютно загубилася, не подбала про своє майбутнє. Я просто ні на що не здатна.
Я втратила квартиру, яка дісталася від батьків ще до чоловіка. Я взагалі все втратила, навіть дітей мені бог не дав, мабуть, бо навіть про себе не можу подбати. Я стільки часу абсолютно сама, що навіть жінкою себе вже не відчуваю.
Чоловік сказав, що для нього важливим є його особистий комфорт, а мої проблеми його не цікавлять. Він залишив мене на вулиці та заблокував мій номер телефону, щоб не турбувала. У нього житя продовжується і вирує.
Я вже місяць не підходжу до дзеркала, бо не хочу бачити те, що там відображається.
Фото – авторське.