На кухні +30, а вона мені смажить щоранку о 7-й то оладки, то бендерики якісь то ще краще – пиріжки у фритюрі. Шерсть кругом літає. Начадить, а мені потім там працюй.
Вказала я дорогій свекруні на двері, так вони тепер зі мною не розмовляють, ні вона, ні чоловік. Ні, я мала терпіти? А Інга Олександрівна ще й заявила, щоб я їй ті гроші повернула, раз вона тут не має права голосу.
З мамою чоловіка у мене від початку були дуже офіційні стосунки: їй хотілося, щоб єдиний любимий синочок одружився не так рано, а якщо вже в 27 рочків, то хоча б з більш вигідною партією. А я вже, бачте, з дитинкою від першого шлюбу.
Та Денис на мамині побажання тоді не звернув уваги і ми побралися, через три роки у нас народилася спільна дитина, у мого старшого синочка з’явилася сестричка.
Тим часом ми переїхали з орендованої у свою власну квартиру. Купили не нову двушку, зробили ремонт. Але коли нам треба було робити за неї перший найбільший внесок і не вистачало смішної суми – Інга Олександрівна її додала. Це було 200 тисяч гривень.
Свекруха сама тоді сказала, що віддавати нічого не потрібно, що це подарунок від неї сину і онучці. Та десь у підсвідомості у мене таки жила чуйка, що десь воно, та вилізе.
Не так давно Інга Олександрівна, яка живе у своїй квартирі в іншому районі нашого міста, вийшла на пенсію. Ну і почалося в неї оце притаманне багатьом- нікуди себе подіти. Наче й не дуже літня ще жінка, ледь за 60, а інтересів своїх взагалі нема.
Почала щодня дзвонити сину, постійно про щось просити, а у вихідні так взагалі у нас цілими днями. Ну та добре, хоч з дітьми бува піде погуляє, дякувати, хоч не ділить, принаймні відверто, онуків на чужого і свою.
Але оце так сталося, що зараз я стала для всіх погана невістка. І ось чому.
Два тижні тому, як оце почалася ця спека, мама чоловіка заявился з сумкою на нашому порозі і сказала, що буде жити у нас, бо ми маємо кондиціонер.
Так-так, саме жити! А вона ж нам свого часу аж 200 тисяч гривень на квартиру дала, то ж має право командувати і ось так заявлятися. Та ще з котиком пухнастим.
А те, що нас у двушці четверо і вона п’ята тепер, та я ще працюю на кухні – пані Інгу це не хвилює.
І ось уявіть картину. Дітей, один з яких майже підліток, ми забираємо в свою кімнату, бо пані свекрусі треба особистий простір.
Я працюю віддалено, і мій “кабінет” – саме кухня, бо в кімнатах письмові столи дітей, а на кухні – моє царство, там готую, там і працюю, є маленький столик для ноутбука.
Так от зараз на кухні +30, бо кондиціонер в холі, а не в кухні, а свекруха мені смажить щоранку вже о 7-й то оладки, то бендерики якісь то ще краще – пиріжки у фритюрі. Начадить, а мені потім там працюй. Шерсть кругом літає від її котика, ми всі чхаємо.
Словом, не витримала я, і дуже чемно кілька днів тому вказала я дорогій свекруні на двері, пояснила, що нам через неї всім дискомфортно.
Так вони тепер зі мною не розмовляють, ні вона, ні чоловік. Ні, я мала терпіти? А Інга Олександрівна ще й заявила Денису, щоб я їй ті гроші повернула, раз вона тут не має права голосу. І чоловік з нею згоден, сказав мамі, що поступово повернемо!
У мене просто слів бракує і я не знаю, як на цю всю ситуацію навіть реагувати. Я зі своєї зарплатні точно не збираюся нічого віддавати, а Денис нехай як хоче. Благо, квартира на нас двох навпіл оформлена.
Що думаєте з приводу цього всього? Чи права я? Чи не треба було так чинити, а потерпіти свекруху ці спекотні дні? Що можете порадити для пом’якшення ситуації в родині? Буду всім вдячна за думки.
Автор – Олена К.
Фото авторське.