Сім’я Овіців потрапила в Аушвіц через зріст та національність. Вижити допоміг заповіт матері: триматися разом і любити один одного в біді та радості
Її звали Перл, що означає перлина. Вона була наймолодша серед своїх братів і сестер маленького зросту, які пройшли через Аушвіц і вижили. В одному зі своїх інтерв’ю Перл Овіц розповідаючи цю історію сказала:
«Якщо мене колись запитають, чому я народилася карлицею, я маю сказати: моя особливість — це спосіб Бога зберегти мене живою».
Маленький чоловік, дві великі дружини та десять дітей різного зросту
Історія сім’ї Овіців почалася в румунському селі Розавля, де в 1868 народився незвичайний хлопчик, якого назвали Самсоном. Або Шимшоном на єврейський лад. Його незвичайність виявилася в дитинстві — він не ріс, як решта, так і залишився маленького зросту.
Псевдоахондроплазія – так називають недугу Шимшона сучасні дослідники. Але якщо простіше – карликовість, яка передається у спадок.
Чим могла зайнятися маленька людина в румунському селі? Він став блазнем, розважачем на весіллях, тобто бадхеном. Кажуть, крім жартів він ще вимовляв повчальні проповіді – це не заборонялося.
Шимшон двічі був одружений, причому на жінках звичайного зросту. Перша його дружина, Брана, народила йому двох дочок, Розіку та Франческу. Вони обидві пішли на зріст у батька. Від шлюбу з Бертою народилися ще вісім дітей: Аврам, Фрейда, Мікі, Елізабет, Перл були маленькими, Саре, Леї та Ар’є недуга батька не передалася.
Надії маленький оркестр
У 46-річному віці Шімшон помер від харчового отруєння, залишивши Берті десяток дітей. Зважаючи на все, жінка це була розумна і сильна, — вона вигадала, як забезпечити нестандартних нащадків професією: віддала їх у навчання музикантам, клезмерам.
Скрипка, віолончель, гітара, акордеон, цимбали, барабани — на чому вчилися грати молодші Овіци. Спеціально для маленьких музикантів інструменти було зменшено.
Перед смертю Берта заповідала дітям залишатися на все життя разом — і це їх врятувало, як виявилося.
Загинув лише один із братів, який розлучився із сім’єю, але про це трохи пізніше.
У Європі маленькі, здебільшого, виступали як коміки, циркачі — Овіци ж зайняли вільну нішу, стали справжнім музичним колективом, стали називатися «Трупою ліліпутів». У 30-40-х роках вони гастролювали Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною і користувалися величезною популярністю. Співали вони ідишем, угорською, румунською, німецькою і навіть російською мовами!
І не розлучалися: коли хтось із братів і сестер одружився або виходив заміж, чоловік входив у сім’ю Овіців і ставав частиною команди. Справи у них йшли чудово — у Овіців, перших по всій окрузі, з’явився свій автомобіль. Вони співали, виховували дітей – у них народжувалися діти і звичайного зросту – і не чекали жодного лиха. Проте Гітлер уже прийшов до влади.
А по суботах вони святкували Шабат
Коли 1939 року фашисти розпочали війну в Європі, Овіци, як і раніше, безперешкодно гастролювали — у їхніх документах не було жодного слова про те, що вони євреї. Це їх рятувало, бо переслідування євреїв уже розпочалося.
Вівці виступали до весни 1944 року і таємно дотримувалися єврейських традицій, наприклад, у суботу ніколи не призначали концертів, посилаючись на хвороби, і святкували Шабат. Але коли Угорщину окупували фашисти, приховувати таємницю крові вони більше не могли – виступати їм заборонили, на одязі маленьких музикантів з’явилися жовті зірки.
У травні 44-го 12 членів сім’ї Овіців опинилися в поїзді, який вирушив до Аушвіца. Один із братів втік, відокремився від сім’ї, нажаль був спійманий і вбитий.
Інші Овіци прибули в табір і зустрілися тут з Ангелом Смерті — так прозвали Йозефа Менгеле, лікаря, який проводив нелюдські досліди над ув’язненими Аушвіца. Його жертвами стали десятки тисяч ні в чому не винних людей.
Менгеле зустрічав в Аушвіці кожен склад з в’язнями, що прибували — і особисто відбирав собі піддослідних кроликів. Побачив і сім’ю маленьких людей. Менгеле зажадав не відправляти маленьких у газові камери, але в загальному хаосі та плутанині Овіци таки туди потрапили.
Голими, як і інших в’язнів, із загнали до камер. «Коли металеві двері важко зачинилися за нами, почало пахнути газом, — згадувала згодом Перл Овіц. – Але раптом ми почули крики: “Карлики, де мої карлики?” Ми були звільнені, але не знали, що на нас чекає ще більший жах».
Кіно для Гітлера та досліди над людьми
За маленькими лікар Менгеле прибіг особисто — йому стало цікаво, чому в одній сім’ї є люди з карликовістю та без неї. Наказав розмістити Овіцев у спеціальних бараках. І почав експериментувати.
У Овіців брали у великих кількостях кров та кістковий мозок, їм виривали зуби та волосся, піддавали радіоактивному опроміненню, заражали різними хворобами, поміщали у крижану та гарячу воду, засліплювали на деякий час за допомогою якихось крапель. Жінок мучили гінекологи, вводячи їм у матку рідину, що обпалює.
Якось маленькі побачили, що до табору прибули ще два ліліпути — їх наказано було вбити, зварити та виставити скелети у музеї.
За спогадами Перл, Менгеле мав диявольську чарівність. «Доктор Менгеле був схожий на кінозірку, тільки ще красивішу. Але ніхто з тих, хто його бачив, не міг уявити, яке чудовисько ховається за цим гарним обличчям. Ми всі знали, що він був нещадний і схильний до крайніх проявів садизму — коли він сердився, то впадав в істерику і його трясло від люті».
ОВіци змушені були підкорятися Менгеле у всьому і розважати його жартами та своїми піснями, позувати для фільму, який доктор зняв спеціально для Гітлера. Як згадувала Перл, він кликав Овіців на ім’я сімох гномів з диснеївського мультфільму, який намалював Арт Беббіт.
Настрій після зустрічей з маленькими у жахливого лікаря завжди був чудовим. Як казала Перл: «якщо він у поганому настрої заходив до нашого барака, то тут же заспокоювався. Коли він був у піднесеному настрої, люди говорили: «Він, мабуть, заходив до маленьких».
«Особливе ставлення» допомогло Овіцам врятувати ще одну сім’ю. Разом з ними до Аушвіца потрапив їхній сусід Симон Шломовіц разом із рідними, всього десять людей. Шломовиць сказав Менгеле, що всі вони — родичі Овіців (хоча всі Шломовиці були звичайного зросту) і Овіци це підтвердили. Так урятувалася родина Шломовіців.
Всі разом
Коли фашистам стало зрозуміло, що війну незабаром буде закінчено — і не на їхню користь, в’язнів Аушвіца стали ліквідовувати терміново. Овіци приречено чекали своєї черги, але настав січень 45-го року – 27-го числа росіяни вдерлися до табору. Так сім’я музикантів урятувалася. І стала єдиною сім’єю, що повністю вижила в Аушвіці.
Після визволення Овіци жили в радянському таборі для біженців, потім були випущені та пішки дісталися рідного села. Сім місяців вони йшли великим караваном, як і раніше, не розлучаючись. Потім також разом переїхали в Антверпен, а потім, через кілька років — до Ізраїлю.
У Хайфі вони знову почали давати концерти і знову почали збирати повні зали. Програму Овіци змінили: сумуючи за рідними місцями, вони не співали більше пісень, а розігрували маленькі п’єси з життя єврейського містечка. 1955 року сім’я залишила сцену.
Зараз живих немає жодного Овіца, який пережив Ацшвіц. Усі брати та сестри лежать на одній ділянці сімейного цвинтаря.
Перл Овіц померла останньою, у 2001 році, їй було за 80. Вона, як і інші її рідні у різний час, розповідала про дивовижну історію своєї сім’ї.
За кордоном вийшла книга про Овіців, вона називається “У наших серцях ми були гігантами” (In Our Hearts We Were Giants). Написали її Єгуда Корен та Ейлат Негев.