Одного разу я пішов на побачення з дівчиною, яка мені не дуже подобалася, але вирішив зустрітись, тому що мені не було з ким провести час. Ми домовилися зустрітися в певний час, і я прийшов вчасно. Коли з’явилася Вероніка, ми неквапливо пішли до сусіднього ресторану, обговорюючи різні теми.
У якийсь момент під час нашої прогулянки до нас підійшов погано одягнений хлопчик, від якого йшов неприємний запах. Він попросив у нас гроші. Я відчув, що зобов’язаний допомогти дитині, тому дістав двісті гривень і простягнув йому. Очі хлопчика загорілися від захвату, і він побіг, висловлюючи свою подяку. Ми продовжили нашу прогулянку, і я продовжив розмову, а Вероніка мовчала. Я поцікавився, чи не образив я її, але вона відповіла, що терпіти не може бідних людей, тому що вони повинні самі відповідати за своє існування, в тому числі годувати себе і свою сім’ю. За її словами, немає сенсу допомагати бідним, оскільки вони, швидше за все, все одно витратять гроші на їжу.
Було прикро чути такі слова від такої молодої дівчини, як Вероніка. Можливо, на її точку зору вплинуло те, що вона сама не стикалася з бідністю. Однак, маючи власний досвід бідності, я вірю в те, що потрібно допомагати тим, хто цього потребує, коли є можливість. Люди можуть опинитися в складних обставинах, які змушують їх шукати допомоги. Комфортне життя не завжди гарантує, що людина не опиниться на вулиці. Я не намагався змінити думку Вероніки, адже кожен має право на власні переконання.
Під час обіду в ресторані ми замовили їжу і розмовляли. Коли прийшов час розплачуватися, я попросив принести рахунок окремо. Вероніка була вражена моїм проханням, але я нагадав їй про її власну філософію, що кожен повинен заробляти та платити за себе сам. Після цієї зустрічі ми більше ніколи не бачилися. Вероніка заблокувала мій номер, а я не мав наміру продовжувати з нею спілкуватися.