Коли мене сестра покликала на своє весілля, то мама відразу сказала, що можна й не йти, бо чоловік у неї буде бідний. Молодята розписалися і привезли нас на галявину біля озера. Наречена була в простій біленькій сукні, на голові вінок з живих квітів, в руці замість розкішного букета – ромашки, це їй наречений подарував. Другий день відзначали у нареченого вдома. Маленька однокімнатна квартира, стіл, старенький диван, зроблена нашвидкуруч лава для гостей. Якось все дуже бідно. Я думала – ну все, тут сестра моя довго жити не буде. А через півтора року ми до неї прийшли в гості всією родиною і здивувалися відразу

Коли ми з сестрою були ще дітьми, любили грати в наречених. Натягнемо на голову тюль, уявляємо, що до нас приїжджають женихи, роблять пропозиції, а ми погоджуємось і влаштовуємо гучне весілля. Я завжди була головною нареченою, бо старша, і сестра через це інколи ображалася.

Минуло багато років. Сестра ще навчалася в коледжі, коли я вийшла заміж. Весілля було шикарним: ресторан, лімузин, дорога сукня. Чоловік не принц, але заможний – власник СТО, має квартиру, машину, все заробив сам. Я намагалася познайомити сестру з його другом, але вона лише усміхнулася: «Ага, як у дитинстві – тобі король, а мені його підлеглий». Насправді їй він просто не сподобався.

Чоловік мене шанує, дарує троянди, прикраси, але більшу частину часу проводить на роботі. Я народила доньку, засіла вдома, подруги роз’їхалися, і мене огорнула нудьга. Із сестрою стосунки стали натягнутими – після сварки ми помирилися, але тієї щирості вже не було. Вона казала, що я змінилася, загордилася своїм достатком, а я думала, що вона мені просто заздрить.

Потім настав її день весілля. Мама була незадоволена вибором – наречений сирота, кухар у ресторані, живе в однокімнатній квартирі. Я очікувала традиційного святкування, але все виявилося по-іншому. Молодята просто розписалися, а потім відвезли всіх на галявину біля озера. Сестра була в простій білій сукні, вінку з живих квітів, а в руках – букет ромашок. Я подумала, що жених просто скупий, але вона виглядала щасливою. Її не вразили навіть мої розкішні троянди.

Святкували вдома у нареченого. Маленька квартира, старий диван, скромний стіл. Я була впевнена, що довго сестра так не витримає. Але минуло півтора року – і вони щасливі. Живуть скромно, майже нічого нового не купують, зате мають цікаве, насичене життя, часто зустрічаються з друзями, подорожують. Дітей поки не планують.

І ось я, та, що спочатку сміялася з їхнього життя, тепер сама їм заздрю. Чоловік досі дарує троянди, але уваги нам із донькою не приділяє. Навіть у відпустку я двічі літала сама. Сестрі чоловік приносить польові квіти – і вона щаслива. А я маю все, що хотіла, але не відчуваю радості. Як таке можливо?