Якщо вірити джерелам, які дійшли до наших дні, Князь Святослав і війна – це були майже синоніми. Це був віртуоз, який жив у воєнних походах. Так це було, чи ні, сьогодні ми можемо лише здогадуватись.
Можливо ви будете здивовані але знаменита фраза: “Йду на ви!” належала саме Святославу. Суперник не встигав як слід захиститись, а Святослав уже був біля нього. Усі необхідні збори та приготування були хоч і мінімальними, але чіткими і неймовірно ефективними.
Разом із тим, діям Святослава не притаманна авантюристична жилка, тобто він не із тих, хто міг піти на будь-які військові пригоди.
Якщо ви уважно вивчатимете його воєнну біографію то переконаєтесь, що походи Святослава були підпорядковані певній логіці. Це також стосується і його Східного походу (964 – 966рр).
ОБСТАНОВКА ПЕРЕД СХІДНИМ ПОХОДОМ
Головний удар у східному напрямку був спрямований проти Хазарського каганату. Він був значною перешкодою для Русі на той час. По-перше, Хазарський каганат контролював важливий для Русі Волзький торговий шлях. По-друге, Хазарський каганат заважав руському проникненню у Закавказзя та у прикаспійські території. По-третє, Хазарському каганату, як і раніше, платили данину деякі східнослов’янські племінні союзи, принаймні В’ятичі, які проживали на місці майбутньої Московії.
З іншого боку, Хазарський каганат на той момент був досить безпорадним. Перспективи Хазарського каганату багато в чому визначала позиція Візантії. А про стан візантійсько-хазарських відносин у середині X століття досить промовисто говорить одна з глав знаменитого трактату “Про управління імперією” Костянтина Багрянородного: “Про Хазарію, як треба і чиїми силами воювати з нею“. Судячи з назви, Візантія розглядала Хазарію як свого супротивника.
У цій ситуації Святослав все розрахував правильно: Візантія ніяк не завадить завдати серйозного удару по Хазарському каганату. Звичайно, візантійці не були зацікавлені у ліквідації Хазарії: вони хотіли зберігати обстановку в регіоні складною та заплутаною. Але тут Святослав уже готовий був поставити візантійців перед фактом.
СХІДНИЙ ПОХІД
Шкільні підручники говорять про те, що свій похід Святослав розпочав із підкорення в’ятичів у 964 році. І тут ми маємо дуже важливий момент, оскільки примітним є нюанс, що російська пропаганда намагається говорити наче “Повість временних літ” нічого не повідомляє про підкорення.
По розповіді літописця, Святослав запитав в’ятичів: “Кому данину даєте?”, і в’ятичі відповіли: “Хазарам”. У цій ситуації Святославу навряд чи було доцільно одразу підкорювати в’ятичів. Пропагандисти намагаються навішати, начебто набагато важливіше було розібратися із спільним ворогом – із хозарами. І нібито пращури московитів жили дружно і в мирі і любові із Святославом.
Але згідно джерел Святослав підпорядкував їх у звичній жорстій формі і вже при поверненні 966 року, особливо не панькаючись, обклав В’ятичів даниною. Тобто він закріпив чітке панування над ними.
Подальший шлях, швидше за все, пролягав через Волзьку Булгарію. Хоча про це мовчить “Повість временних літ”, про похід через Волзьку Булгарію розповідає арабський історик Ібн-Хаукаль. Однак він переносить дату цього походу на пізніший період – 968/969 роки, що вносить певні нестиковки.
Розгром Волзької Булгарії розв’язав руки Святославу боротьби з Хазарським каганатом. Тут є різні точки зору щодо послідовності воєнних дій.
Карта зі шкільного атласу. Укладачі атласу пропонують таку послідовність подій: спочатку похід на в’ятичів (964), потім – на Саркел (965), а потім на Ітіль та Північний Кавказ (966). Однак у “Повісті временних літ” під 965 роком спочатку згадується столиця хозар (тобто Ітіль), а потім уже Саркел.
Перший варіант (і найімовірніший). Так військові дії представляє “Повість временних літ”. Святослав пішов на хозарську столицю – Ітіль, узяв Білу Вежу (Саркел) на Дону. Після взяття цих двох великих хозарських міст він вирушив на Північний Кавказ, взяв давню столицю Хазарії – Семендер і переміг ясів та касогів. При цьому абсолютно необов’язково всі ці події відносити до 965 року – у такому разі Святослав рухався дуже швидко. Швидше за все, деякі з подій, що описуються, відбулися вже в 966.
Другий варіант. Взяття Саркела відбулося наприкінці походу, а після взяття Ітіля він вирушив на південь. Не цілком логічний маршрут – залишати сильну хозарську фортецю в тилу до останнього. Набагато логічніше було розібратися з нею якомога раніше.
Третій варіант. Було два походи – один у 965 році (цього року Святослав пішов на Саркел), а інший у 968/969 роках (тут уже Хазарський каганат був остаточно розгромлений). Така хронологія здається сумнівною. Тут контраргументом є позиція Візантії 967 року. Візантія дуже поспішала втягнути Русь у війну з Болгарією. Це мало набагато більший сенс за умови повного розгрому Хазарського каганату на той час. Візантійці дуже побоювалися подальшого наступу Святослава на кримські володіння. Але навряд чи візантійці б так турбувалися, якби до цього часу ще не був повалений Хазарський каганат.
Разом із тим ці походи оповиті міфами, передовсім похід Святослава проти хозар. З одного боку, є надмірна апологетизація, мовляв, Святослав пішов, розбив, приєднав. А з іншого боку, є теза, яка не витримує критики, про те, що завдяки Святославу і зникненню Хозарського каганату ми отримали тут відкриту браму, куди всі ринулися. Тобто Хозарський каганат був, як забороло, яке захищало Русь, накшталт того, як сьогодні Україна протистоїть російській агресії проти Європи.
Як вважають дослідники Ситуація з походом Святослава нічим не пов’язана із силою чи не силою хозар. Ми пам’ятаємо, що війська Святослава в цей момент були задіяні в Болгарії і печеніги організували набіг на Київ. Археологи навіть знайшли сліди горілих укріплень того часу при дослідженні Десятинної церкви. В рові були залишки горілих об’єктів. Після цього фортеця була сильно перебудована, створено новий рів. А письмові джерела кажуть, що тут ледве врятувалась від печенігів мати Святослава Ольга з його синами. Потім йому дорікала, що якби не прийшли війська з Чернігова, то було б погано Києву, можливо, печеніги його і взяли б.
Але Святослав повернувся до Києва, взявся за відбудову укріплень і направив війська куди? Він вважав, що печеніги не могли діяти самостійно…
Це хозари намовили.
Зробили похід на Саркел. З одного боку, це була частина натури Святослава і його концепції держави. Він захоплював чужі території, в цей час для нього це було нормою. Це була молода експансивна держава, яка могла і пограбувати когось, тобто прогодувати свою дружину шляхом грабунку, і захопити щось територіальне, зробити надбання. Саркел став після цього давньоруським містом, яке протрималося в степу невеликим анклавом до XII століття, коли його довелося евакуювати.
Тобто Русь приєднувала, а не просто грабувала. Це певна колонізація.
Анатолій Новосельцев писав, опираючись на арабські джерела, що руська залога залишилась в Ітилі до часів Володимира. Тобто вони ще й намагалися утримати ці міста, не просто відомстити нерозумним хозарам.
Але суть в іншому. Внаслідок розгрому хозар відбулось переселення другої частини печенігів з-за Волги. І кількість печенігів на території України стала такою, що руси пожалкували, а Святослав перший, він за це поплатився головою.
Володимиру довелося докласти неймовірних зусиль, він збудував величезні укріплені лінії валів, він зводив городища, щоб ставити там залоги. Тому що Русь на якийсь момент стала беззахисною. Не те що без можливості експансії, тут би хоч самому відбитися, – і це була розплата за нерозумну експансію. Тому що виявилося, що дати об’єднатися печенігам – це була помилка. Але чи стримували б хозари цих печенігів і скільки б вони могли їх стримувати? Я не певний, що це тривало б довго.