Зі своєю дружиною Ніною я в шлюбі прожив вже 20 років, та днями остаточно в ній розчарувався. Ми познайомились зовсім молодими, зустрічались не так довго, адже щиро покохали один одного. Весілля в нас було скромне, тихе, лише для найближчих. Адже й грошей багато ми не мали.
Коли померла бабуся Ніни ми переїхали в її квартиру. Дуже тішились, що маємо власне житло. Я тоді якраз на роботу влаштувався на виробництво. Зарплату гарну отримував. Ніна ж працювала вихователькою в дитячому садку. Доволі скоро дружина завагітніла. У нас народилась донечка. Та я мріяв ще про сина, лишень кохана увесь час казала, що на двох дітей у нас бракує коштів.
З кожним роком вона дедалі частіше скаржилась на те, що грошей бракує. Хоча я завжди віддавав їй все до копійки. З часом ми дедалі частіше сварилися через гроші.
– Ти хочеш гарно харчуватись, пити пиво на вихідних, тоді шукай додатковий заробіток, або їдь за кордон! – стверджувала Ніна.
Згодом дружина знайшла нову роботу в дорогому приватному дитячому садку. Вона почала значно більше заробляти. І це було дуже добре, адже два роки тому мене звільнили. Знайти роботу я не міг, адже мені 48 років, квиток на фронт забезпечено. А я маю чимало хронічних захворювань, що мені там робити.
Тож два роки я займався хатніми справами, доки дружина ходила на роботу. Днями вона прийшла і сказала, що на свята стіл буде скромний, бо грошей бракує. Цьогоріч через кризу премію їй не дали.
– Напої дорогі купувати не будемо! Зробимо лише один салат і гаряче!
Так бідно ми ще не святкували. Я подумав, може позичити в кума. Розповів про нашу ситуація, та раптом він мене приголомшив:
– Ти що, твоя дружина вихвалялась, що чималу премію на роботі отримала до Нового року!
– Яку ще премію? Вона сказала, що не дали.
– Дали й чималу!
Я повернувся додому розлючений. Почав нишпорити і знайшов в дружини заначку, ще й чималу.
– Що це за гроші? Хто так в подружжі робить?
– А на кого мені розраховувати? Тобі ж комфортно вдома!
Раптом вона сказала, що взагалі думає покинути мене, бо жити з невдахою ніколи не хотіла. І взагалі, що я за чоловік, якщо два роки сиджу вдома. І де ж це і в горі і в радості? От скажіть, хіба ж так може поводитись дружина, котра кохає? Як після цього взагалі святкувати разом?