Я впевнена, що саме невістка винна у тому, що мій син вже три роки дивиться на нас з небес. Всього їй було мало. І квартиру їй подавай, і дачу шикарну, і відпочинки за кордоном і брендовий одяг. Вона ж тих дітей йому дарувала лише заради того, щоб на роботу не виходити. Але я мовчу і нічого не кажу Оксані, оскільки все, що в мене залишилося, це онуки. Якщо я висловлю свої претензії, невістка заборонить мені з ними бачитися.
Моєму сину щойно виповнилося б п’ятдесят. А його з нами три роки немає! Я просто не можу прийняти той факт, що я втратила свою дитину. Я б хотіла, щоб жодна мати не пережила те, що пережила свого часу я.
Я не можу забути і не можу пробачити Оксану.
До невістки я ставилася як до рідної дочки. Я ніколи не виступала проти неї, хоча з самого початку бачила, що вона погано впливає на мого сина.
Оксані ніколи нічого не вистачало, хоч мій Степан працював день і ніч. Вона хотіла більшу квартиру, вона хотіла машину, вона хотіла шикарну дачу, гарний одяг, відпустку за кордоном.
Хоча на самому початку шлюбу Оксана і працювала, то потім дітей народжувала один за одним. І це все при тому, що Степан хотів мати лише одну дитину, зрештою їх троє, щоб моїй невістці не довелося повертатися на роботу.
З кожним днем я бачила як сили покидають мого синочка. Але дивлячись як Оксана його вимотує, не могла сказати у його захист і слова.
Я теж винна: чому я виростила сина такою порядною, чесною людиною?
Був би з характером і вмів за себе постояти, тоді б він і сьогодні був поруч з нами.
Але совість не дозволила йому покинути цю жінку! Він залишився при своєму виборі.
Погано харчувався, багато працював, не відпочивав, дома вислуховував постійні претензії від Оксани, і здоров’я пішло. За пів року після того, як лікарі все озвучили, його не стало.
Звичайно, невістка з того часу ридає, граючи сумну вдoву, для якої мій син був усім… Але вона б його більше цінувала, поки був з нами!
У мене нікого не залишилося, одні онуки. Тому зв’язок із невісткою я не переривала.
Також підтримую, скільки дозволяє моя маленька пенсія, беру дітей до себе в село, на свіже повітря. І хоча начебто в нас все добре, але в душі я ніколи не зможу пробачити цю злу і бездушну жінку!