Ось тепер, коли мені 49, а батькам під 80, я вирішила віддати їх в приватний будинок для літніх людей. Маю можливість. Я буду за них платити і відвідувати, якщо захочуть.
Я у батьків єдина довгоочікувана дитина. Вони мене скільки пам’ятаю дуже опікали і контролювали.
Так, я все мала, гарно вчила і росла неймовірно правильною дівчинкою, слухняною відмінницею.
Але я майже не мала друзів, не бігала з дітьми на вулиці, не каталася на велосипеді на ставки, не сиділа вечорами як мої однокласники на лавочці, не ходила на дискотеки і побачення, не слухала попсу.
Також я не дивилася мультиків і шоу, а тільки якісь пізнавальні передачі, грала на фортепіано і слухала тільки класичну музику.
Вступила в університет на управління. Закінчила. Зустріла наче гідного чоловіка, але хіба я розбиралася в людях, а тим більше в хлопцях?
Мій виявився маминим синочком, свекруха і її старша дочка пилинки з Саші здували.
Моїм батькам такий зять, який нічого не робив вдома, не подобався, квартира, у якій ми жили, була куплена мені моїми батьками, тому вони вважали за своє святе право щодня приходити до нас вдвох або по черзі і розповідати та вчити, як жити.
Хто таке витримає? Сашко постійно втікав до мами, потім у нього на роботі зʼявилася інша жінка, а потім ми розлучилися.
Аліменти він всі роки справно платив, але у вихованні Каті ніякої участі не брав.
Я вийшла на роботу, бо мама мене влаштувала на хорошу посаду, а я не могла їй заперечити, а мої батьки стали виховувати мою дитину.
Іноді у мене зʼявлялися залицяльники, але мама завжди мені казала, що не можна аби Катю виховував чужий дядько, що я не думаю про дитину, а лиш про себе.
З часом батьки продали обидві квартири і купили нам усім одну чотирикімнатну – у всіх по кімнаті та одна спільна.
Так і жили. Рідні наче люди, але мов чужі. Батьки постаріли, їм постійно тепер потрібен догляд, робота і вони забирають весь мій час.
Дочка виросла і переїхала жити до чоловіка, але часто відвідує дідуся і бабусю.
А я всі роки потрохи відкладала собі гроші. І ось три роки тому ми з подругою наважилися, вклалися і відкрили свою справу. Це ательє.
Подруга у мене сама шиє, вона відповідає за робочий процес, якість ремонту і пошиття одягу. А шиємо ми навіть вишиванки і костюми. На пені – вся організація підприємства, документація і так далі.
І справа у нас пішла, міцно стоїмо на ногах, гроші у мене є. І, прислухаючись нарешті до себе, зрозуміла, чого я насправді хочу.
Пожити самі і для себе! Просто зʼїхати від батьків не допоможе – вони будуть дзвонити мені по 1000 разів на день. Та і догляд їм потрібен. Помічниця їх не влаштовує, вони категорично проти, їм потрібна лише я в вся моя увага – вони так і кажуть.
Мамині слова: ми з батьком присвятили своє життя тобі, але тепер твоя черга жити для нас!
Але я не хочу. Не можу і не хочу! І не буду. Я прийняла складне рішення, але назад дороги немає.
Хочу встигнути пожити для себе хоч трохи, але батьки мені не дадуть. Вони розлучили мене з чоловіком і не дали вийти заміж вдруге.
Вони виховали мою доньку, яка мислить точно у вони і далека від мене. І ось тепер, коли мені 49, а батькам під 80, я вирішила віддати їх в приватний будинок для літніх людей. Маю можливість. Я буду за них платити і відвідувати, якщо захочуть, ну а як ні – то ні.
Пансіонат такий вже підібраний, благо ц нас в області такі є. Не дешево, але мені підходить. І рішення я не зміню. На днях поговорю з батьками. Поселю їх туди у вересні.
Квартира мені чотирикімнатна ця не треба – в ній для батьків, моя і дочки. Треба її продати і поділити між всіма гроші. Батькам вони якраз підуть потім на їхнє гідне утримання.
Ось так. Я вважаю, що маю право так чинити. А ви зі мною згодні? Просто цікава думка збоку. Всім дякую за увагу.
З повагою, Тетяна К.
Фото – авторське.