Ми з Андрієм після весілля почали жити у домі мого батька. Мій брат мешкав у місті, тому місця в будинку вистачало. Андрій ніколи не відмовляв тестю у допомозі по господарству, працював на рівні, а я дбала про порядок в оселі. Брат навідувався не часто і то, коли приїжджав, то цурався будь-якої роботи.
Після народження первістка, ми вирішили збудувати власне жило і придбали для цього земельну ділянку під забудову. Зведення й облаштування дому тривало довго, коштів на все не вистачало й доводилось постійно економити. Коли ж з’явилась друга дитина, то захотіли швидше закінчити будівництво, а для цього треба було взяти десь чималу суму. Ми могли позичити гроші в банку, але тоді довелось би їх повертати з чималою переплатою. Я попросила батька, щоб той продав свій будинок і вторговані кошти віддав на наші потреби. Ми б швиденько завершили будівництво і забрали б його до себе. Я запевняла батька, що не покину його напризволяще й піклуватимусь про нього в старості. Просто зараз потребую його допомоги. Він переговорив з братом і повідомив, що продавати свій будинок не буде, бо хоче доживати літа саме в ньому.
Ми з чоловіком навіть не сподівались на швидке завершення будівництва, але мій дядечко, що мешкає за кордоном, позичив нам необхідну суму. Коли все було готово ми сім’єю переїхали туди жити. А за кілька років віддали борг дядечку. Жили спокійно й тішились, що маємо власне житло.
Та трапилось так, що батько занедужав, а брат відмовився приїжджати, щоб подбати про нього. Увесь догляд ліг на мої плечі. Коли його здоров’я покращилось, я стала навідуватись до нього рідше. Та батько бажає, щоб я приходила до нього щодня й допомагала по дому й по господарству. Я пояснюю, що не маю на це часу. У мене своя сім’я, малі діти й кожного дня долати таку дорогу я не витримаю.
Я сказала батькові, що у нього ще син є і теж міг би виділити час для нього. Але той відповів, що не проситиме Олега про таку послугу, бо той мешкає у місті й у нього власне життя, робота та сім’я. А я мешкаю в тому самому селі, тому не повинна йому відмовляти. Син, як би жив неподалік, не відмовив би.
Мене ображає, що я повинна дбати про батька сама. Впевнена, що коли прийде час ділити спадщину, брата не злякає далека дорога і він зможе відкласти усі справи. Зате зараз має чудову відмовку.