Я не знаю як вплинути на невістку, і де ця рептилія взялася! Завезла мого сина в ту Шрі Ланку, вже два роки не бачу дитину! І не погоджується повертатися, краще б він Україну захищав! Зараз все поясню.
Сина Ростислава я виховувала й піднімала сама, бо дуже рано овдовіла. Заміж я більше не виходила, адже не хотіла аби біля мого синочка був чужий дядько.
Я всю душу і сили вклала в те, щоб у Ростика все було: і харчування якісне, і одяг та взуття брендові, і компʼютер, і планшет, і мобільний телефон.
Коли він навчався у виші, я платила своїй дитині за орендовану квартиру, бо яке то навчання, коли живеш у гуртожитку?
І син дійсно старався, закінчив університет з відзнакою, я ним неймовірно пишаюся! Знайшов достойну роботу у гарній фірмі, купив собі однокімнатну квартиру в столиці.
Ну й познайомився на роботі з цією чудненькою Аурікою. Вона вся десь у хмарах літає, далеко від реального земного життя. Їсть тільки травичку, і сина вже від нормальної їжі відучила, м’ясне перестав вживати мій Ростик. Ну хіба це нормально? Він же чоловік!
Затягла й Ростика у свою йогу, їздять на якісь рітріти у гори, медитують вранці на сході сонця й увечері на заході, не дай боже до них зайти в цей час чи навіть подзвонити!
Дітей вона теж не збирається в цей бентежний світ приводити, який котиться до свого сумного фіналу. Каже, самим це життя треба гідно прожити, лишити по собі багато добра, але не дітей, бо Земля переповнена. І син, уявіть, погодився з нею! Не буде у мене онученят.
Та й це не найгірше! трохи більше двох років тому Ауріка відчула, що чоловіка, тобто мого Ростислава, треба, просто необхідно вивези з України – таким чином, мовляв, вона змінить його долю й врятує. Від чого – тоді взагалі не було зрозуміло.
Вони обоє перейшли на віддалену роботу, Ростик свою квартиру в оренду віддав, і поїхали вони спочатку в Індію, потім на Балі, а тепер осіли в Шрі Ланці і додому не збираються! Живуть там в якомусь селищі у великій родині, біля океану і без особливих благ цивілізації. І їм добре! І повертатися не збираються!
А в мене подушка мокра щоночі, адже я дуже сумую й скучаю за сином. Я би все віддала, щоб просто обійняти Ростика! Притулитися до нього, погладити по голові.
Але я не знаю як вплинути на невістку, щоб вона захотіла повернутися в Україну, і де ця рептилія взялася на мою голову! Завезла мого сина в ту Шрі Ланку, вже два роки не бачу дитину! Краще б він Україну захищав, а я б молилася за нього і мої материнські молитви обов’язково його б вберегли.
А так навіть не знаю, чи доживу до того часу, коли знову побачу й обніму рідну дитину. Нікому такого не бажаю. Всім добра й миру, дякую за увагу.