Я ледь не плакала від образи, коли моя Світланка тост свекрусі почала говорити. По-перше, вона її мамою назвала, що мені відразу “кольнуло”, а по-друге, подарувала путівку в санаторій, бо та важко працювала все життя і їм допомагала. А я що, байдики била? Я так працювала, що від мене чоловік до іншої пішов. Але зараз я на пенсії, і хочу дати дітям те, чого їм всі ці роки бракувало. Та вони цього вже не хочуть

Я тільки зараз зрозуміла, що зробила колись велику помилку, промінявши сім’ю на роботу своєї мрії. І що тепер робити, хто його знає.

Я вийшла заміж в 27 років. З чоловіком ми були ровесниками. Жили досить добре, можливо саме тому, що жили окремо. Мені батьки подарували квартиру своїх батьків, забравши бабусю до себе.

В нас з Ігорем народилось двоє дітей.

Старший син В’ячеслав, і молодша дочка Світланка.

Я ледь в декреті досиділа, бо коли я йшла з роботи, мене мали підвищити. Але начальник пообіцяв, що як тільки я прийду, моя мрія здійсниться.

Щоб отримати посаду мрії я забула про усе і про всіх.

Дітьми займалася моя свекруха, навіть часто варила в моїй квартирі їсти, а чоловік через декілька років такого життя, де дружини нема, пішов до іншої жінки.

Я тоді пояснила собі, що добре, що я так працюю, а то як би я інакше сама забезпечувала дітей.

Це вже зараз я розумію, що якби в нашій сім’ї була жінка і мама, від мене б не пішов чоловік, а згодом і діти б не відвернулися.

Щоб бути похваленою начальником я працювала понаднормово.

У мене були гроші, шуби, дорогі парфуми і навіть автівка, яку я придбала за свої гроші.

Я жила роботою, я нею марила.

Діти росли самі собою. Я не намагалася знайти до них підхід. Вони від мене нічого не хотіли, а я й не наполягала.

Син женився, дочка вийшла заміж. В мене з’явилися онуки. Минулого року я пішла на заслужений відпочинок.

Я ж як думала, що тепер почну жити і для них. Але виявилося, що я вже нікому не потрібна.

Син частіше зустрічається з батьком, ніж зі мною. Дочка таке саме, а мамою вона називає замість мене, свою свекруху. Я як це почула, ледь не луснула від ревнощів.

Просто в неділю у моєї свахи був ювілей, де ми всі і зустрілися.

Коли справа дійшла до торта, моя Світланка стала, і виголосила свекрусі тост, який закінчився подарунком.

– Мамо, ви для нас з чоловіком і дітей так багато зробили. Все життя в селі пропрацювали, світа білого не бачили, нам допомагали, як могли. Ось ми і вирішили з чоловіком подарувати вам путівку в санаторій в Закарпаття. Дякую вам, за вашу любов і підтримку.

Сказала моя дочка, а сваха з того всього розплакалася.

Мені спершу образливо стало. Я також все життя важко працювала і мені ніхто такої путівки не подарував. Я все, що хотіла, собі сама купувала.

Тільки коли прийшла додому зрозуміла, що я для дочки і сина не була гарною мамою.

Як би я хотіла повернути час назад…

Автор – Наталя У.