В нас з чоловіком своя трикімнатна квартира. Чоловік вже на пенсії, я ще працюю, прибираю в аптеці, що неподалік нашого будинку.
Якби ж ми жили лише вдвох, то я б мовчала. Але тут зовсім інша історія.
Дочка вийшла заміж і привела в квартиру зятя.
Роман ледар з ледарів. На жодній роботі він довго не затримується. Дочка ж працювала перукарем, але через три місяці після весілля в нашу квартиру молодята внесли немовля, через яке власне вони і спішили з весіллям.
Я не була від всього цього в захваті, але нічого не поробиш. Прийняли всіх у себе.
Ми з чоловіком їм допомагали як фінансово, так і няньчили онучку.
Коли треба я і підгузки купляла за свої гроші і кашу, бо молока в дочки було мало.
Зять працював через раз, бо жодна робота було нього не достойна.
Ми кожного дня нагадували дітям, щоб вони щось думали зі своїм житлом, що це не вихід ось так всім разом жити.
Я більше хотіла, щоб зять нарешті за голову взявся і почав нормально заробляти. Але вони вирішили піти іншим шляхом.
В неділю дочка зібрала всіх нас за святковим столом.
Олів’є приготувала, курку з картоплею запекла. А потім якось загадково каже: “В нас є для вас сюрприз”. Я ж подумала, невже з’їдуть нарешті від нас. Але ні, таке щастя, я, мабуть, не заслужила.
– Мамо, тату, в нас з Василем буде ще одна дитина, а у вас онук чи онучка.
Я ледь зі стільця не впала.
Тепер ще додається мені до витрат. Я ледь то витягую, тому не знаю, що буде. Я б така, що цього зятя, “під пеньок”, але дочка каже, що любить, і він найкращий.
Хай йому грець. Я стара баба і такого б не хотіла. Що тільки дочка в ньому знайшла.
Замість того, щоб складати на перший внесок іпотеки, вони вирішили ще одне дитятко собі народити…
Слів нема, одні емоції…