Василь крокував по снігу і голосив, що намело, що змерз, і старий кожушок не гріє, у чоботи сніг потрапив! Понесло його до сусіднього села, не сиділося вдома у теплі! Хоча так, не сиділося. Вкотре посварилися із Зінаїдою. А вона як заведеться на рівному місці, так і не зупинити. Чоловік крокував додому в густих сутінках і […]
Автор: Redaktor
Юлі подзвонила дочка Настя – онук потрапив у лікарню! Юля терміново помчала туди. Виявилося нічого серйозного, але Настя не заспокоювалась. – Треба поговорити з лікарем, – казала вона. – Хай він зробить усе можливе! І Юля пішла до лікаря… – З хлопчиком все добре, – сказав той. – Можете сказати своїй дочці, що він у надійних руках. Юлі стало соромно, що вона забирає час у такої зайнятої людини. – Та годі вам, – заспокоїв її лікар. – Хочете кави? У мене якраз перерва. Як розцінювати таку пропозицію Юля не знала. Але зненацька для себе, погодилася. Вони попили кави, і раптом лікар сказав несподіване
Розлучатись у п’ятдесят було страшно. Ось у двадцять вона легко розлучилася і навіть не думала, навпаки, здавалося, що перед нею всі шляхи відкриті. А зараз було страшно, так, чи ж це жарт – майже тридцять років разом прожили! Юля вже й забула, як жити самотужки, без Славка. Зраджував він їй давно. Вперше вона плакала, збирала […]
Тетяна одягла свою найкращу сукню, нанесла легкий макіяж, і вийшла з квартири. Через півгодини, вона була біля будівлі компанії, куди її запросили на співбесіду. – Все пройде добре! – заспокоїла себе жінка і зайшла в будівлю. Її провели до кабінету директора. – Олександр Ігорович вас чекає. Можете заходити, – сказала привітна секретарка і вказала рукою на двері. Таня ще хвилину постояла перед дверима кабінету, зібралася з думками, і потягнула ручку дверей на себе. Тетяна зайшла в кабінет директора, і очам своїм не повірила. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити
– Дарино, Дарино, прикинь, що мені Сашко щойно сказав? Він сказав, що я йому подобаюсь і покликав у кіно! Та він себе бачив? Чомусь ці слова, які Олександр почув у восьмому класі, ніяк не хотіли залишати пам’ять. Тоді Олександр і справді закохався у свою однокласницю, дівчинку Таню. Таня була гарною, одягалася дуже сміливо, що навіть […]
Михайло тільки-но повернувся з роботи, як у двері подзвонили. – Ви хто? – запитав Михайло, відкривши двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти. На порозі стояв незнайомий чоловік. – Дочку мою поклич, – прохрипів незнайомець. – Христину! – Ви помилилися дверима, – спробував виставити чоловіка Михайло. – Моя дружина – сирота, у неї немає батьків. – То вона тобі нічого не розповідала! – єхидно сказав гість. – Є в неї батько! Рідний! – Для чого, тоді Христина мене обманювала? – Михайло здивовано дивився на гостя, не розуміючи, що відбувається
– Ви хто? – сердито запитав Михайло, відчиняючи двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти. – Дочку мою поклич, – прохрипів чоловік дуже сумнівного вигляду, що стояв за порогом. – Христину! – Ви помилилися дверима, – спробував виставити чоловіка Михайло. – Моя дружина – сирота, у неї немає батьків. – О, заміж вийшла, […]
Володимир прийшов додому і одразу поспішив на кухню. – Бабусю, а є щось їсти? – запитав він. – Почекай трохи! – відповіла та. – Зараз твій батько з жінкою прийде… – З якою ще жінкою? – здивувався онук. – Батько твій не старий ще, – сказала бабуся. – Чоловік не може все життя один бути. – А-а-а… – здогадався Володимир. – Це, що в мене ще одна мама з’явиться? Мені однієї вистачило. Вже й не пам’ятаю, як вона виглядає. – Володю, просто поводься добре, – сказала жінка. – Гаразд, бабусю, я зрозумів, – кивнув той… Через пів години в квартиру зайшов батько Володимира з подругою. Гостя глянула на матір Валерія і оторопіла від несподіванки
Валерій повільно їхав своєю машиною, поглядаючи на магазини і згадував сьогоднішній день на роботі. Його викликав начальник… – Здрастуйте, Миколо Васильовичу! – Привіт, Валерію! Заходь, сідай! – начальник посміхнувся. – Знаєш навіщо я тебе викликав? Валерій здогадувався, але непевно знизав плечима. – Замісником моїм будеш? – Звичайно, Миколо Васильовичу! Дякую! Я не підведу. – Знаю, […]
– Ну, Оленко, ось тут я і працюю, – сказав Володимир, привівши свою кохану в готель. – Нічого, собі! – усміхнулася Олена. – Ти присядь, замов собі каву, а я поки вирішу деякі питання, – додав чоловік. Олена сіла за столик, а Володимир пішов на рецепцію. – Можна вас! – гукнула Олена офіціантку. – Я вас слухаю? – до Олени підійшла жінка. – Можна, мені каву, – попросила Олена. – А ви нова дівчина Володимира? – раптом поцікавилася вона. – Так, – усміхнулася Олена. – Покиньте його поки ще не пізно, – тихо прошепотіла жінка. – Як покинути? Чому? – Олена здивовано дивилася на цю жінку, не розуміючи, що відбувається
– А ви відпочивати? Чи працювати? — дама в широкому капелюсі поблажливо подивилася на Олену. Та стояла з великою валізою, чекаючи на Володимира, свого приятеля, точніше, чоловіка мрії, який тиждень тому запропонував їй перебратися до нього. Олена на хамство не відповіла, почервоніла та відвернулася. – Ну, мовчи, мовчи… Ще згадаєш мене, — сказала незнайомка виходячи. […]
Ірина пішла додому раніше. Вона піднімалася сходами з пакетами продуктів у руках. Робота закінчилася рано, і вона вирішила порадувати свого коханого Сергійка його улюбленими котлетками. На четвертому поверсі з квартири навпроти випурхнула Світлана – висока блондинка у літньому сарафані. Ірина відзначила новий манікюр сусідки – під колір босоніжок. – Ой, Іринко! – Світлана розпливлася в посмішці, притримуючи двері. – А я якраз від вас! Пакет із продуктами раптом став важким, як гиря. – Від нас? – побіліла Ірина. – Ага! – Світлана зашепотіла. – Ваш Сергійко такий дбайливий! Я йому сказала: «Це залишиться між нами». А він так мило зніяковів! Ірина застигла на місці від почутого
Весняне сонце сяяло у вікнах під’їзду. Ірина піднімалася сходами, перехоплюючи зручніше пакети з продуктами. Нарада закінчилася раніше, і вона вирішила порадувати свого Сергійка його улюбленими котлетками. На четвертому поверсі з квартири навпроти випурхнула Світлана – висока блондинка у літньому сарафані. Ірина машинально відзначила новий манікюр сусідки – неоново-рожевий, під колір босоніжок. – Ой, Іринко! – […]
Олена з Дмитром і вся їхня велика родина поїхали відпочити на природу. Вони заїхали своєю машиною на місце. Попереду вже стояла автівка, якою приїхали батьки Олени. Їхні діти гасали навколо, дідусь вивантажував сумки, а бабуся няньчилася з маленькою внучкою Василинкою. – Доню, все гаразд? – стурбовано запитала вона в Олени. – Бо до вас не додзвонитися було! – Зв’язку не було, – відповів за дружину Дмитро. – А як ви добралися? Без пригод? – Все гаразд, – відповіла бабуся. – Тільки Василинку трохи заколисало. – Гаразд, беремо речі, – сказала Олена. Вона зазирнула в багажник машини і аж стрепенулася від побаченого
– Дмитре, ми дітей забули! – ахнула Олена, підскочивши на пасажирському сидінні. – Олено! Дітей ми відправили з дідом ще вранці. Ти задрімала чи що? Налякала мене! – Дмитро втиснувся у крісло водія. Він спокійно їхав за кермом, насолоджуючись тишею і стежачи за дорогою. І тут Олена вигукнула це. На секунду Дмитру навіть здалося, що […]
Марійку запросили поїхати на відпочинок. Жінка розповіла про це своєму чоловіку Микиті. – Ой ні, я вже не поїду нікуди! – махнув рукою той. – А тебе – відпускаю! Сам я поки що займуся ремонтом у спальні. Найму майстрів, і буду керувати… Марійка поїхала на відпочинок. Вона дзвонила звідти до чоловіка, захоплено розповідала про все. Той же ж доповідав про перебіг ремонту. – У який колір підібрати шпалери? – питав Микита. – Та які завгодно, тільки не барвисті і не яскраві! – казала Марійка. – Вирішуй сам… Марійка приїхала додому через місяць. Вона зайшла в квартиру і застигла від побаченого
Марійка довгі роки пропрацювала у друкарні. Вона знала свою роботу досконало і любила її. Але до п’ятдесяти років почала втомлюватися. З чоловіком вони виростили і вивчили двох дочок, які вийшли заміж і поїхали до інших міст. За дітьми та онуками Марійка дуже сумувала, і дзвонила їм постійно, радіючи новинам та розповідаючи про себе. Але останні […]
Олена прийшла додому о дев’ятій вечора. Її чоловік Максим сидів на кухні і їв канапку, переглядаючи щось у телефоні. – Привіт, – він підвів голову. – Ти де була? – У салоні, – сказала Олена. – А-а-а, – він кивнув і повернувся до телефону. – Пофарбувалася? – Так, – підтвердила жінка. – Добре, – байдуже сказав Максим. І все. Ніякого «красиво», чи «тобі пасує». Просто «добре»… Олена пішла у ванну, увімкнула воду. Вона подивилася у дзеркало. Тридцять п’ять років. Половина життя позаду. А що попереду? Жінка вийшла з ванни. – Максиме, нам треба терміново поговорити! – раптом сказала вона. – Щось трапилося? – запитав чоловік. Він дивився на дружину, нічого не розуміючи
– Може, чубчик? – Запропонувала перукарка. – Ні, – Олена похитала головою. – Наступного разу. “Наступний раз” – універсальна відмовка. Як “давай на вихідних”, “треба щось міняти” чи “все буде добре”. Порожні слова, за якими нічого не стоїть. Олена розглядала своє відображення у дзеркалі салону краси, поки перукарка поралася над її волоссям. Нове фарбування мало […]