Мені нещодавно виповнилося 40. Святкувала не у колі рідних та друзів, а в Іспанії з чоловіком удвох. Вже понад 10 років ми живемо та працюємо у Валенсії і навіть не думаємо про те, аби повертатися в Україну. Ну а що нас там чекає? Злидні, низький рівень життя, мала зарплата.
В селі залишилася моя мама, їй вже 75. Вона колись сама свого часу працювала в Польщі та зуміла назбирати гроші на великий будинок. Там три поверхи і мама хотіла, аби в ньому жили три родини – вона, я з чоловіком та брат з жінкою. Однак, доля взагалі не так склалася, як мама хотіла.
Батька не стало ще років 5 тому чи навіть більше. Він мав проблеми з легенями, не міг нормально дихати. Ми з чоловіком оплатили йому дороге лікування. Але, на жаль, операція нічого не дала. І вже наступного разу ми приїздили не у гості, а на похорони.
Брат Олексій з жінкою Мариною виїхали в Америку. Адже тоді почалася війна, вони не знали, чи прокинуться взагалі живими. Тим паче, що у Штатах зовиця мала якихось родичів, вони допомогли з житлом, роботою та документами. Брат час від часу мені телефонує у Скайпі, ми годинами можемо говорити про все на світі. І постійно запрошує мене у гості та місяць-другий.
Але проблема взагалі не в цьому. Проблема в моїй мамі.
Вона наче от перестала жити. Як до неї не зателефоную, то голос сумний, наче плакала. Аж схудла, шкіра обвисла, біля очей синяки темні.
– Мамо, ти цієї весни що садитимеш? Кабачки, помідори? Можу тобі такі гарні саджанці вислати..
– Нічого не садитиму.
– Як це, мамо?
– Ну так. нема сенсу садити, нема кому то їсти. Краще сама поїду на базар та куплю все необхідне.
Вона ніби щодня гасне, як та свічка, чесно. Я вже їй вислала гарні подарунки, дороге пальто купила, багато солодощів передала. Великдень на носі, я спеціально взяла смачний панетоне у магазині, придбала форми для пасочок, фарбники.
А мама нічого не хоче. Ні хату до ладу привести, ні город садити, ні квітник облаштувати в садку. От наче дійсно нема сенсу життя і все чекає, коли Бог на той світ її забере.
Зараз хтось точно в коментарях напише, яка я погана донька. Однак, до Іспанії ми з чоловіком втекли не просто так. В Україні нам платили копійки, ми не могли навіть собі колись відкласти гроші на ремонт чи поїхати з дітками на море. Тому подалися на заробітки. Тут достатньо заробляємо, наші донечки ходять до приватної школи, орендуємо гарну квартиру.
У нас тут життя налагодилося! Нема злиднів, я не переживаю за майбутнє дітей, спокійна за себе та чоловіка. Нарешті ми забули про фінансові проблеми та борги. Брат так само в Америці заробляє дуже пристойні гроші, купив собі машину та будує будинок.
Ну і скажіть, чого мені з безпечного місця їхати в Україну? Роботи там нема, війна, економіка котиться в одне місце. Якщо я повернуся до мами, то просто втрачу все.
Однак, серце болить за маму, чесно. Я їй намагаюся фінансово допомогти, кличу до себе в Іспанію. Хай вона на старості років трохи відпочине, світ побачить.
Як мені ще мамі допомогти? Чоловік чи брат, якщо повернуться до України, то потім не зможуть виїхати закордон.
Що робити у такій ситуації? Хтось може допомогти розумною порадою?