Це був ранок неділі та раптом у двері постукали. Я дуже злякалась, адже ми зовсім нікого не чекали. Планували побути вдома з сім’єю, подивитися якийсь мультфільм. Я пішла відчиняти двері – та мало не впала, коли побачила, хто прийшов. В неділю о 9 ранку на моєму порозі стояла Валентина Петрівна.
– Що ви тут робите? Щось сталось?
– Звісно сталось. Я всю ніч спати не могла. Переймалась, як тут мій син і онуки.
– А що з ними не так?
– Хто ж знає. Ти ж пів ночі вешталась десь.
– Про що ви говорите?
– Я бачила в інтернеті як ти вчора гуляла. Взагалі не розумію, як Дмитро тебе відпускає в ті клуби.
– Я просто пішла з подругами на концерт і трохи потанцювала.
– Бачила я як це було просто. Поводилися наче дівчата легкої поведінки. А що ти на себе вдягнула?
– Сукню.
– То якась футболка, а не сукня, все видно. Ти заміжня жінка, ще й зовсім не молода. Не можна так поводитись. Ти подумала, що люди скажуть?
– Які ще люди? Я хочу відпочивати час від часу. В мене двоє дітей, я стомилась.
– Що ти скиглиш? Всі мали дітей, та ніхто не поводився так жахливо.
– Мого чоловіка все влаштовує. А ви не втручайтеся! Краще взагалі їдьте додому!
Раптом вона почала плакати і кликати мого Дмитра. Чоловік прийшов, почав її заспокоювати та покликав пити чай. Врешті я ще й винна залишилась. Валентина Петрівна сиділа й скаржилась синові на мене, а я стояла осторонь. Врешті чоловік підійшов з вимогою:
– Ходи і перепроси!
– Не збираюсь! Чого це?
– Подивись, як їй зле! Ти перегнула палицю! Так не можна! Це моя мама! Вона нам добра бажає!
Після цього, я вдягнулась і пішла пити каву і кав’ярню. Чоловік дзвонив, та я вирішила не відповідати. Не знаю, як таке пробачити. Я нічого поганого не зробила, вперше за два роки зустрілась з подругами і он чим це закінчилось. Що б ви робили на моєму місці?