Я дуже здружилася з батьками чоловіка, адже вони прийняли мене як рідну доньку. Разом з ними я відчувала себе повноцінною сім’єю, якої у мене не було з дитинства.
Ми з чоловіком прожили разом п’ять щасливих років. На моєму дні народженні свекруха підійшла та запитала:
— Не хочу ставити неприємних питань, але чому ви ще досі не подарували мені онуків?
– Ми були у лікарів, я повністю здорова. Але от у Максима навряд чи вийде. Я вже з цим змирилася. Схоже, сина нам доля не подарує.
Вона зітхнула.
– Я так і думала, мене ще колись попереджали.
— Мамо, ви мали мені розповісти про це. Чому ви мовчали?
Свекруха посміхнулася мені.
– Не хотіла казати, адже він й сам не знає. Ти теж нічого не скажеш. Скоро приїжджає його брат, ти ж знаєш, які вони схожі. Дитятко будеш мати.
Мої брови поповзли вгору.
– Ви пропонуєте? Як ви собі це уявляєте?
– Я поговорю з ним, і все буде добре.
Я була шокована з такої пропозиції. Довго обдумувала над цим, але все-таки погодилася. Малятко – це моя заповітна мрія.
Все сталося, немов уві сні. Свекруха зберігала мій секрет. Макс був щасливий, він бачив, що син схожий на нього, і навіть не підозрював нічого.
Але згодом сталося трагедія, Максим помер. Заснув і не проснувся. Через 1,5 року повернувся його старший брат і ми стали жити разом.
Багато було осуду, але свекруха зрозуміла і підтримала. Зараз у нас вже двоє дітей.
Що ви думаєте з цього приводу?