Той день нічим не відрізнявся від інших. Леся влаштувалася на своєму звичайному місці, розклавши баночки з солоними грибами на прилавку. Ось уже багато років вона збирає і солить гриби не тільки для себе, рідних і знайомих, а й на продаж.
– Почім грибочки? – почула вона чоловічий солідний голос. Вона підняла очі і побачила над прилавком чоловіка років п’ятдесяти п’яти, в костюмі і краватці. У Лесі всередині, немов блискавка блиснула. Перед нею стояв її колишній чоловік Іван, з яким вона прожила сімнадцять років, і, який кинув її п’ятнадцять років тому.
Пішов до молодої. І ця молода стояла поруч з ним. Вона виглядала доглянутою, і здавалося, що хвилину тому вийшла з дорогого салону краси. Яскрава білявка уважно розглядала її баночки з грибами.
Вона почала крутити в руках прозору банку, намагаючись розгледіти все, що в неї покладено. А Леся, тим часом, розглядала свого чоловіка, якого не бачила 15 років. Він, звичайно, змінився: посивів, погладшав, але впізнати його можна. І Лесю він теж впізнав, як тільки вона подивилася на нього.
– Треба брати, – звернулася білявка до чоловіка. – У нас завтра гості. Мирославські люблять грибні делікатеси, ось і здивуємо.
– Вони у вас хоч смачні? – звернулася блондинка до Лесі.
– Брати, так брати, – сухо сказав Іван, – чого питати. І, діставши з кишені піджака гаманець, відрахував рівно стільки, скільки сказала Леся. Поклав гроші на прилавок, взяв банку з грибами і пішов геть зі своєю довгоногою пасією.
Увечері сусідка прийшла до Лесі і не впізнала її – жінка була геть розбита. Сусідка Ганна пам’ятала історію розлучення Лесі з чоловіком, тому новина їй була не в дивину.
– Ну, а що ти хочеш ?! Повинні ж ви були колись зустрітися! – стала заспокоювати подругу Ганна. – Ти ж знаєш, бізнес у твого Івана в нашому місті, і квартира тут куплена для нечастих наїздів.
– Хіба так я уявляла собі нашу зустріч?! – витираючи очі і ще більше розмазуючи туш по обличчю, голосила Леся. – Ти ж пам’ятаєш, як я казала, що не бути йому щасливим на моєму нещасті. А він мені тоді сказав: «Як була простачкою з села, так і залишишся нею, кухарка».
– І ось сьогодні я з цими банками, на ринку, а він в костюмі, дорогим парфумом пахне, та ще з цією своєю лялькою. Ні він таки став щасливим, не те, що я…
Всі ці роки я мріяла зустріти його при повному параді: в красивій сукні, з зачіскою, де-небудь в торговому центрі, в парку. Але не на ринку за прилавком…
Ганна обняла подругу і спробувала її заспокоїти: – Лесю, нічого страшного не сталося. А може він і сам не в шоколаді, ти ж не знаєш.
– Та ні, подруго, – сумно відповіла Леся. – Судячи з вигляду, у нього все добре. І діти, напевно, є,– і Леся знову розплакалася.
Однією з причин розлучення Іван називав бездітність Лесі, що дуже вплинуло на жінку і її подальше життя. Після розриву з чоловіком вона так і залишилася сама.
Коли сусідка пішла, Леся, прибравшись в кухні, почала готувати сумку на завтра. Пішла друга хвиля грибів. Потрібно їхати.
В цей же вечір в новому елітному будинку Іван сидів на кухні купленої ним квартири, в якій недавно був зроблений євроремонт. Від його презентабельного вигляду, в якому він постав на ринку перед Лесею, не залишилося і сліду. Махровий халат на ньому був недбало підперезаний. На столі стояла оковита і відкрита банка з грибами колишньої дружини, якими він закушував.
В кухню увійшла Марина. – Може, досить, – сухо сказала вона чоловікові.
– А ти не бачиш, що я відпочиваю? – ліниво відповів Іван. – Можу я хоча б один вечір не думати про роботу?
– Банку з грибами залиш, для гостей куплена, – і дружина простягла руку, щоб прибрати зі столу гриби. – Селюк…
– Тепер селюк, а раніше котиком був – подумав про себе Іван.
Він давно вже був Іваном Григоровичем серед партнерів по бізнесу. Працював без просвіту. Дім – повна чаша, дружина не працює, син вчиться за кордоном. А вдома і поговорити ні з ким.
Одного разу, за кілька днів до дня народження, відкрив Іван двері своїм ключем, Марина в залі з подружкою базікала. І тоді почув, що дружина йому зраджує. Правда, Марина швидко його переконала в тому, що вони говорили про іншу жінку і її чоловіка. Щоб легше було, Іван і сам потім себе переконав, що не про нього мова. Так легше живеться.
– Ой, Лесю, права ти була – з сумом розмірковував Іван, – не став я щасливим на твоєму нещасті. А з тобою мені було добре. На природу відпочивати – завжди запросто. І в наметі спали, і в машині, і на риболовлю їздили. А тепер ось подавай елітний відпочинок. Тільки за кордон визнає, в ліс ні ногою – там же комарі. Одне добре – син є. Ось за сина Марині спасибі. Тільки далеко. Втовкмачила хлопцю закордонне навчання, тепер бачимося раз на півроку.
Іван заколов виделкою грибочок і з апетитом почав жувати. Повернувся до спогадів: – І взагалі готувала Леся смачно, друзі заздрили. Що не страва – кулінарний шедевр. А Леся, вона горда, навіть оком не моргнула, коли мене побачила. Але ж впізнала.
Зараз би у Лесі повечеряти. Ага, розмріявся, так вона мене і чекає. Навіщо я їй після зради? Бродить вона по своєму лісі, дихає свіжим повітрям, живе собі на втіху. Іван задумався. Він сам 15 років тому вибрав собі це життя.