Моєму обуренню просто немає меж. Як таке можливо? Я сиджу вдома, горбатюся, вкладаю всю себе в сім’ю, а вона! Вона розкошує! І не просто розкошує, а ще й виставляє це на показ!
Відкриваю я зранку телефон, як завжди, щоб переглянути новини, і що я бачу? Фото невістки на Єлисейських полях. Уявляєте?
Стоїть така вся в модному пальті, з посмішкою від вуха до вуха, у руках — багет, а на задньому плані Ейфелева вежа. Підпис під фото: “Paris, je t’aime” (що це взагалі таке? Чого не написати нормально по-людськи?).
Я аж каву пролила, як побачила це. Париж! Єлисейські поля! А я? Я в житті далі свого райцентру мало де була. Навіть у Туреччині жодного разу не відпочивала, не кажучи вже про якусь там Францію.
Я б це ще якось прийняла, якби вони справді заробили ці гроші чесно, відклали й поїхали. Але ж я знаю, що саме мої гроші там зараз розгулюють Парижем!
Ті гроші, які я так довго збирала, які ми з чоловіком роками відкладали “на чорний день”. А потім, коли їм потрібна була “допомога” з іпотекою, ми, як добрі люди, їм віддали. Нехай, подумала я тоді, це ж діти, їм важко, треба підтримати.
А тепер що? Виявляється, їм не так уже й важко, раз можуть дозволити собі Париж!
Мене це так зачепило, що я одразу набрала сина. Думаю, треба поговорити. Але ні, він, як завжди, намагався все обернути на жарт:
— Мам, ну що ти, це ж просто коротка відпустка Оленки. Вона давно мріяла, я і відпустив її з подругою.
— А хто на це гроші дав?! Ти взагалі розумієш, що це неправильно?! — мало не кричала я в трубку.
А він тільки зітхнув і сказав:
— Мамо, ну ми ж дорослі люди, самі прийняли таке рішення, вибач.
І це все? Оце вся їхня відповідь на мої претензії? Вони навіть не зрозуміли, чому мене це зачепило. Мало того, що вони витрачають гроші на таку розкіш, так ще й виставляють це в соцмережах, ніби хочуть показати всім: “Ось, дивіться, як ми живемо”.
І ні слова подяки!
А найгірше, що я не можу це нікому навіть розповісти. Як скажеш комусь із знайомих: “Ось, моя невістка поїхала в Париж, а я навіть у Туреччині не була”? Одразу почнеться: “А чому це ти їм допомагаєш? А чому не собі гроші витратила?” І будуть праві.
Сиджу тепер, дивлюся на їхні фото і думаю: ну як це зрозуміти? Чому вони не могли просто запросити мене з собою? Хоча б з ввічливості, для вигляду.
Я, може, й не поїхала б, але мені було б приємно, що про мене подумали. А так почуваюся просто використаною.
Ще й чоловік мій тільки плечима знизує:
— Та не бери близько. Молоді вони, хочуть подивитися світ.
Може, й молоді. Але хіба це означає, що їм можна так легко забувати про те, хто їм допоміг? Хіба вони не могли хоча б щось сказати чи якось пояснити свої дії?
Тепер я вирішила: жодної копійки більше. Нехай як хочуть, так і викручуються. А як повернеться ця краля, я їй усе вискажу! Але зараз сиджу й тільки злюся.
Фото – авторське.