Мене звуть Станіслава, я з Ужгороду, мені 48 років. І життя моє летить з ніг на голову.
Дочка зі мною розмовляти не хоче вже кілька днів. Адже вони з зятем так розраховували на мене, а тепер усе, накрилася їхня карпатська відпустка мідним тазом, поїдемо з чоловіком путівки здавати і квитки, сказала мені Наталя.
Адже зі Златкою сидіти тепер нікому, а з собою дворічну дитину вони тягти не хочуть, то не відпочинок буде, так мені ображено сказала дочка. Ту сестра ще мені мама дзвонить з докорами і претензіями:
– Ну ти, Стасю, зовсім! Ми з твоєю сестрою на тебе розраховували, ти ж обіцяла допомогти приїхати із заготовками та з поклейкою шпалер. І що? Любляча дочка так не робить.
За мамою – сестри голос в телефоні:
– Ти ж сказала, що даси мені в борг 20 000 гривень? Як же ні? А що мені тепер робити? Ну і що, що я тобі попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але ж я тебе просила? Просила!
Син теж до їхньої “команди” приєднався:
– Мамо, а що, мені нового телефону тепер не чекати? Я ж хотів на день народження новий айфон, пам’ятаєш? І навіть показував тобі модель, яку хотів.
– Ти з глузду з’їхала, зовсім дах на старості років поїхав тронувся, – волає днями чоловік. – Я планував на ці гроші машину поміняти, і що мені тепер продовжувати на цьому кориті їздити? Ми сім’я чи я не зрозумів? Ти з кимось порадилася?
А шеф на роботі, коли дізнався:
– Станіславо Георгіївно, я, звичайно, не маю права вам перешкоджати, тим більше якщо так стоїть питання. Але вже від кого не чекав, то це від вас. Залишити фірму у такий відповідальний момент! Ми, звичайно, впораємося, але так не робиться, можна було попередити хоч за місяць, а не за три дні.
Що я такого зробила? Та нічого особливого. Просто купила собі путівку в досить дорогий санаторій в Карпатах на 21 день, написала на роботі заяву на відпустку і пред’явила висновок лікаря: потребує санаторно-курортного лікування. І все. Зараз у відпустку чи звільнюсь.
А з сім’ї звільнятися не треба, просто взяла гроші, сплатила та поїхала. І поставила всіх у скрутну ситуацію. Чому не сказала всім, хто на мене розраховував?
А казала, от щиро вам присягаюся, просто чути ніхто не хотів. Так було зручно всім. Не чути, не звертати увагу, звикли, що мені можна просто озвучити свої хотілки, і нехай я під них підлаштовуюся і всім догоджаю.
Дочка мені казала місяць тому:
– Мамо, ми з Данею путівки взяли в Буковель. А Златка два тижні побуде у тебе. Ти ж у відпустку зібралася. Тобто у тебе не буде часу? Не вигадуй, у якісь повіки дочка відпочивати поїде. Дивись, як там гарно!
– Стасю, – казала мені мама, яка живе за містом, – сестра банки дістала, все зріє, та ми ще й шпалери у вітальні обдерли старі. Так днів за 10 з усім упораємося. Тож ми чекаємо, коли ти у відпустку підеш. Так, ще у твоєї сестри вдома теж ремонт, допоможеш якраз. Як це тобі ніколи? Відмовки все це. Я чекаю.
Сестра тоді також дзвонила:
– Виручай, нам кухня нова треба. Після ремонту таки привезуть. Тільки у нас кредит, тож мені б тисяч 20 гривень зараз. За рік розрахуємось з тобою. Я вже замовила. Ти ж не відмовиш. Як це – грошей немає, не будь скнарою, знаю, у тебе завжди є.
– Мам, – говорив син, – дивися, який телефон, нова модель! Якраз у мене через 3 тижні день народження. Я хочу такий. У всіх уже наворочені, а я зі старим. Подарунок все одно даруватимете. Тож я замовив.
– У нас там тисяч 50 тисяч лежить, – розмірковував чоловік уголос, – якраз на доплату, я найвигіднішого покупця знайшов на нашу «ластівку». Як це, зачекати з машиною? Ти головою думаєш? Хто її потім за таку ціну купить? Ні, на цій їздитиму не буду. Кожні 3 роки машину треба міняти. Я вже домовився. Болить? Ну так до лікаря сходи, укольчики пороби.
– Станіславо Георгіївно, – говорив шеф, – я підписую вашу заяву на відпустку, ви ж у нас у відпустці 3 роки не були. Але врахуйте, за тиждень чекаю, відгули потім отримаєте. Ну, як це – не зможете? Ви відданий справі фахівець, ви не можете нас підвести. Колектив на вас розраховує. Здоров’я? Так, це важливо, я можу вам масажиста порадити, походьте вечорами.
Я вирішила, що з мене досить. Ось так, в один момент. Може, ретроградний Меркурій на мене так вплинув. Дістали вони мене, хоч і найрідніші.
Зараз я з вимкнутим телефоном з насолодою лежу на масажному столі дорогого санаторію. Я влітку було злягла, ледве ходила зі своєю спиною – хтось помітив? Та де там, три рази.
Мама сказала, що я молода ще, щоб хворіти. Сестра хмикнула, що у всіх зараз щось та болить. Син пропустив повз вуха, дочка ляпнула, що я її ще переживу, чоловік сказав, що мені просто вечерю готувати не хочеться. Шеф порадив зібраится.
І я раптом усвідомила, що нікого я не цікавлю. Я зручна, слухняна, їмен вже давно навіть не запитують, а просто озвучують свої плани та хотілки, вважаючи, що я сама повинна тепер викрутитися і підлаштуватися.
І ось – бунт. В ім’я себе. І нерозуміння, закиди в егоїзмі. Навіть не дзвонять.
Не зрозуміють – все поміняю. Чоловіка, роботу, квартиру. Мене для них просто немає, я лише механізм для досягнення чужих мрій та зручності. А я так більше не можу. Або приймуть це, або хпй шукають іншу зручну прислужницю.
Я вирішила повернути собі своє життя, яке колись розгубила. Знаєте, шкода що більшість з нас, жінок, занадто пізно це розуміємо ч живемо не своїм життям.
Не видно, коли жінка щось робить, чимось жертвує. Помітно стає тільки тоді, коли вона раптом перестає це робити. Ось і мої помітили. І їм доведеться змиритися, що як раніше вже не буде.
Фото – авторське.