Uncategorized

5 років батько не давав про себе знати, а тут бац, і з’явився! Невже справді думав, що всі образи так легко забуваються.

Мій тато любив поскандалити..

Хочу розповісти про свого батька – Віктора Сергійовича. Скільки себе пам’ятаю, в нашій сім’ї завжди були сварки. Спокійних днів майже не було. Чесно кажучи, навіть не хотілося бути вдома.

Тато був тираном. Він кричав на маму, принижував її, а часом і руки розпускав. Ще з самого початку їхніх стосунків це були ревнощі та контроль. Він міг заборонити мамі виходити з подругами, ображався, якщо довго не відповідала на дзвінки, або влаштовував скандали, якщо хтось на вулиці подивився на неї довше, ніж треба.

“Де була? З ким розмовляла? Чому так довго?” – це був стандартний набір питань.

А потім вже, коли одружилися, все стало ще гірше. Наприклад, міг накричати, якщо вечеря була не такою, як хотів. Чи якщо сорочка не випрасувана. Якось мама забула купити йому сигарети – зірвався так, що кинув у неї тарілку. Бувало й гірше… Я це все бачила. Іноді тікала до бабусі, щоб хоч трохи побути в тиші.

А потім, коли мені було 18, він просто пішов. Кинув маму. Не писав і не дзвонив, і знаєте що? Стало набагато легше. Тоді вперше за багато років відчула спокій.

Рік тому вийшла заміж. На весілля його не кликала – і так ясно, що не бажаний гість. Два тижні тому народила сина. За кілька днів до пологів почали приходити дзвінки з невідомого номера. Я не брала слухавку. Потім пішли СМСки – спочатку нейтральні: «Як ти? Я скучив». Зрозуміла, що це батько. Не відповідала. А потім він запросив мене на ювілей – 55 років. Не пішла і навіть не привітала.

Коли він дізнався, що став дідом, ще й образився. Написав мені цілу тираду в повідомленнях:

“Оце ти добре зробила, що навіть не сказала! Я тобі батько чи хто?! Що це за ставлення? Стільки років тебе виховував, а тепер отак?”

Я спочатку хотіла проігнорувати, але щось у мені перемкнуло, і відповіла:

“Ти мене не виховував, а лякав. Росла в страху: бив маму, мене, кричав, робив життя нестерпним. То який ти батько? І який дід?”

Відповідь прилетіла швидко:

“Не треба мене звинувачувати! То твоя мати винна! Вічно робила все не так!”

Ну, звісно. Нічого не змінюється.

“Все, не пиши більше. Щаслива без тебе. І мій син ніколи не матиме такого дідуся”.

Номер заблокувала. А життя триває. І знаєте що? Легко дихається без нього.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.