В часи, коли навіть дерева могли “мати вуха” укладення шлюбу для багатьох повстанців часто видавалось, як заповітна, а часто й нездійсненна мрія. Проте віра в перемогу і справжнє кохання робили цю мрію іноді здатною до здійсненя.
14 жовтня – день віри, кохання і війни. На нього припадає християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці. Як кажуть, шлюб, укладений на Покрову, буде міцним і щасливим. Ікона Покрови була однією із найшанованіших у запорозьких козаків. Цього ж дня у 1942 році була започаткована Українська повстанська армія. На війні, яку вели члени ОУН і вояки УПА, знаходилося місце і земному. Про це розповідає Історична правда.
Це саморобне свідоцтво про одруження двох членів Організації українських націоналістів-бандерівців – Сарчука Василя (користувався псевдонімом “Яків”) і Зубрицької Ліди (“Оля”).
Документ є другим із відомих на сьогодні джерел такого штибу.
Доля поєднала галичанина і волинянку
Перший – “акт вінчання” двох невідомих революціонерів від 6 липня 1950 року – фахівці львівського Центру досліджень визвольного руху нещодавно опублікували у книзі “Українська повстанська армія. Історія нескорених”. Він має недолік – текст і підписи молодят зашифровані.
Ліда Зубрицька надрукувала свідоцтво сама. Скористалася “службовим становищем”, адже була машиністкою провідника Луцької округи ОУН Олександра Савири-“Зарічного”. Свідоцтво датоване 1951-им роком. Офіційно війна вже 6 років як закінчилася.
Місце укладання документу зашифровано стандартно: “Постій”
“Ще до вступу у шлюб з “Яковом” я на своїй друкарській машинці виготовила бланк свідоцтва. А після весілля “Зарічний” сам заповнив це свідоцтво, завірив своїм підписом. Розписалися ми з “Яковом” у присутності свідків – оунівців “Лукаша”, “Левка” і “Арсена”. Таке про появу цього документа жінка розповідала 1951 року.
У підпіллі на Волині з 1944-го Зубрицьку називали професійною акушеркою. Також допомагала хворим і пораненим з куреня УПА “Рубащенка”. Згодом, за завданням керівництва, розшукувала радянських агентів серед прихильників повстанського “розкольника” Степана Янішевського. Далі була друкаркою у Валерія Бондарчука-“Стемида”, “Варнака” і “Сизого”.
З 1950 року розмножувала націоналістичну літературу для керівника Луцької округи Олександра Савири. Для конспірації постійно перебувала на одному місці, у тодішньому Берестечківському районі Волинської області. Там знайшла свою долю – ставного красеня Василя Сарчука, провідника району.
Василь і Ліда – молодята
Уже через рік 27-річна Ліда і 29-річний Василь таємно від радянської влади побралися. Зубрицька взяла прізвище чоловіка. Весілля влаштували у селі Ново-Зборишів Луцького району. У тому ж році у пари з’явився первісток. Назвали Василем.
Весільні радощі швидко заступило горе. 30 серпня 1951 року радянські чекісти вбили Сарчука. А 4 грудня у Лобачівці Берестечківського району опергрупа затримала його дружину Ліду. При жінці виявили саморобне свідоцтво про одруження.
Так виглядала обкладинка
У момент затримання “совітами” Ліда мала при собі пістолет. Мабуть за це їй дали аж 25 років виправно-трудових таборів. Через малу дитину “пожаліли” – скоротили строк до 10-и. Відбувала покарання у Мордовії.
З сином її розлучили. Від його імені якось написала листа прокуророві (цитата дослівно): “Дядя Прокурор! Прошу Вас очень, одпустите мне дамой мою маму Зубрицьку Лидию Михайловну. Дядя Прокурор! Мне всего четвертый годик. Я своїй мамы совсем не помню. У всех есть мама, которая их ласкает. А я живу возле чужих людей и не знаю маминой ласки”.
Але “дядя”-прокурор ніяк не відреагував.
Володимир КОВАЛЬЧУК – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України