Кожне життя закінчується: у когось із природних причин, у когось із незалежних від людини причин, а в деяких за вироком суду.
Що говорили перед ешафотом прості люди, нам практично невідомо – записів про них мало. Але слова, що відомих людей після показових судових процесів, багато в чому збереглися завдяки хронікам або біографам цих особистостей. Можливо, часто слова приписувалися або спотворювалися, але дійшли до нашого часу саме в тому вигляді, в якому ми їх представляємо вам сьогодні.
Сократ
Давньогрецький філософ Сократ був засуджений до страти за офіційним обвинуваченням – “за введення нових божеств і розбещення молоді новиму духом”, тобто за інакомислення. За смертну кару проголосували 300 осіб, проти 200. Сократ повинен був випити “державну отруту” – цикуту . Ця отрута викликає параліч і призводить до задухи.
Сократ вважав, що заслужив на такий вирок, оскільки боги, без волі яких нічого не відбувається на землі, допустили його засудження. І почувши перед прийняттям отрути фразу на свою адресу: ”Афіняни засудили тебе, Сократе, на смерть,” – філософ спокійно відповів: “А їх {афінян} на смерть засудила природа”.
У призначений день Сократ помолився богам, щоб вдало переселитися в потойбічний світ і спокійно випив чашу з отрутою до дна.
Тамплієри
В історії суд над тамплієрами займає особливе місце – це один із найвідоміших політичних процесів Середньовіччя . Орден тамплієрів (у перекладі – “храмовників”, від слова “le Tample”- храм) виник після Першого хрестового походу наприкінці XI століття.
Філіп Красивий, король Франції, під приводом захисту віри та чистоти вдачі, вирішив накласти руку на багатство ордена . І 22 вересня 1307 року Королівська рада ухвалила рішення про арешт усіх тамплієрів , що знаходяться на території Франції.
12 травня 1311 54 тамплієри були засуджені інквізицією і відразу страчені. Один з тамплієрів, набравшись мужності, вже на ешафоті, вигукнув: “Усі мої свідчення брехливі та вирвані під тортурами. Я визнав би все, я думав, що визнав би, що вбив самого Бога, якби цього вимагали”.
18 березня 1314 року було винесено вирок великому магістру ордену Жаку де Моле та ще трьом керівникам ордену. У момент винесення вироку Жак де Моле та Жоффруа де Шарне вигукнули, що “вони винні лише в тому , що намагаючись врятувати собі життя, зрадили орден і визнали істиною зведену на нього хулу”. Того ж вечора вони були спалені на багатті.
Ян Гус
Ян Гус був ідеологом ранньої Реформації, виступав проти церковних вад, вимагав ліквідації церковної десятини, засуджував продаж духовних посад, виступав проти німецького управління Чехією та засилля німців у Празькому університеті.
Проповіді Гуса набули широкого резонансу далеко за межами його батьківщини і внесли розкол у релігійне середовище . Папа Іван XXIII відлучив Яна Гуса від церкви, але той не змирився. І 1414 року у Констанці відбувся церковний Собор, який зажадав, щоб Гус прийшов на Собор для викладу своїх переконань. Проповідник розумів, що йде на вірну загибель, але все одно вирушив на Собор.
Собор вимагав від Гуса зректися його переконань, але він не зрікся . І був переданий для страти до рук світської влади.
Якийсь Петро з Младоневиц залишив докладне свідчення останніх слів Яна Гуса, назвавши твір “Пристрасті магістра Яна Гуса”.
Вже перебуваючи на ешафоті, Ян Гус відповів на останню вимогу зректися своїх переконань наступне: “Бог свідок, ніколи я не вчив тому і не проповідував того, що мені приписується лжесвідками. Бо першою метою моїх проповідей було лише врятувати людей від гріха. І на правді цій, якій я вчив, взявши її із закону Божого та тлумачень святих лікарів, готовий померти із радістю нині …”. І кати його підпалили. У цей момент магістр Ян звучним голосом заспівав : “Христос, син Бога живого, помилуй нас …”.
Однак після страти ідеї Гуса не лише припинили свій вплив, а навпаки, стали бойовою програмою народного руху в Чехії , яке протягом двох десятиліть відбивало натиск церковної та світської реакції.
Ієронім Празький
У Чехії XV століття народ йшов за Яном Гусом, а молодь та студенти – за Ієронімом Празьким. Він був магістром різних університетів та вів пропаганду своїх думок у всіляких гуртках. Багато мандрував, особливо на території православних держав, що було використано проти нього для звинувачення у відступництві від католицизму. Ідеї Ієронім проповідував ті самі, що й Ян Гус.
26 травня 1416 року Ієронім був допитований на Соборі в Констанці. Після допиту йому дали два дні на зречення своїх ідей і покаяння. Від своїх поглядів Празький не зрікся.
Ось як описував страту Ієроніма Празького сучасник: “…Коли він прийшов до місця страти, то сам зняв одяг і, впавши навколішки, почав молитися перед стовпом, якого його потім прив’язали мотузками голого. Потім його обклали по самі груди полінами … Як тільки здалося полум’я, він почав співати гімн , який переривали дим і вогонь … Коли кат хотів запалити в нього ззаду, щоб він не бачив вогню, то Ієронім сказав: «Піди сюди, запали перед моїм обличчям – якби я боявся твого вогню, то ніколи б не прийшов сюди ”. Так загинула ця надзвичайна людина”.
Імадеддін Насімі
Доля Насімі є символом мужності та вірності своїм переконанням . Народився Імадеддін у Ширвані (Азербайджан) у середині XIV. Насімі вільно володів арабською і фарсі і писав вірші трьома мовами. Юнацькі роки поета співпали з часом захоплення Азербайджану Тимурідами.
У цей час почав діяти рух хуруфітів – противників втечі на чужину ремісників, який закликав боротися проти загарбницької політики Тимуридів. Насіми розділив їхні погляди та релігійні ідеї.
Шейх Шихабуддін Ібн Хілал, дізнавшись, що Насімі є послідовником хуруфітів, оголосив його безбожником і зажадав страти.
Духовенство вирішило здерти з нього шкіру. Але і після оголошення вироку Імадеддін не зрікся своїх переконань і сказав: “Я – істина, я – Бог” . Кати під час страти з іронією стали питати у Насімі: “Якщо ти Бог, то чому ж ти бліднеш, коли втрачаєш кров?”. “Я – сонце кохання, яке зійшло на горизонтах вічності. На заході сонце завжди блідне,” – відповів поет.
Не тільки мужня смерть поета, а й віра у велич та творчі сили людини, переконаність у прогресі, як двигуні людства, що пронизують його твори, обезсмертили Імадеддіна Насімі .
Жанна Д‘Арк
У сімнадцять років Жанна очолила десятитисячне військо, яке під Орлеаном завдало поразки англійцям. Потім звільнила Реймс, де урочисто коронували Карл VII і став повноправним правителем Франції.
23 травня 1430 під Парижем бургундці, що діяли на стороні англійців, взяли Жанну в полон. Для Англії страта Жанни Д’Арк представляла державний інтерес, оскільки вона уособлювала Францію. Недостатньо було страчувати її тіло, необхідно було знищити її дух.
За задумом англійців засудити її мали самі французи . І таких не довелося довго шукати. Орлеанську діву звинуватили у всіх смертних гріхах. Під час допиту, коли Жанні стали загрожувати тортурами, вона відповіла єпископу Кошону: “Правду кажучи, якщо ви понівечите мене і виб’єте мою душу з тіла, навіть тоді я не зміню своїх показань, якщо ж я скажу вам інше, то потім я завжди стверджуватиму, що ви силою змусили мене це зробити”.
Страта Жанни Д’Арк відбулася 30 травня 1431 року на площі старого ринку в Руані, куди її привезли на ганебній колісниці у супроводі англійців. Потім на голову Жанни одягли паперову митру з написом “Єретичка, віровідступниця, ідолопоклонниця” і повели на багаття.
“Єпископе, я вмираю через вас. Я викликаю вас до суду Божого”, – вигукнула Жанна з висоти багаття. Свідки страти стверджували, що серед обвуглених останків билося серце Жанни, сповнене крові , але англійські солдати розтоптали його.