Минуле

Легендарні карпатські мольфари: нащадки давніх волхвів, що відають про таємниці предків

Вони могли зцілити або вбити людину одним поглядом. Могли змусити самозабутньо любити або люто ненавидіти. Вони вміли приборкувати грозу і викликати повінь, перетворюватися на тварин, літати, спілкуватися з духами та подорожувати між світами. 

Все це розповідали про гуцульських магів мольфарів. А ще кажуть, що вони й досі мешкають серед нас.

Хто такі мольфари?

З давніх-давен у кожного народу існували люди, головним покликанням яких було допомогти одноплемінникам зберегти зв’язок з природою, навчитися використовувати її сили. Їх називали друїдами, волхвами, авгурами. Їх боялися, але шанували і шанували всі – від простого люду до королів.

Але настав час, коли всі вони були визнані чаклунами та магами. На них почалося полювання. Якби їх знищили, то в людства зник би останній зв’язок із силами природи. І тоді чаклуни, що залишилися в живих, пішли у важкодоступні місця – в гори і дрімучі ліси.

Білі та чорні

Місцеві жителі кажуть, що нині мольфари не ховаються від людей. Вони також тримають господарство і зовні нічим не відрізняються від гуцулів. Але ті, хто знає, якими уміннями володіють ці люди, завжди цураються їх.

Мольфарів задавен розділяли на чорних і білих. Білі не шкодили людям. Вони зналися на травах і лікували змовами. Їх уважали знахарями. А ось чорні спілкувалися з духами та насилали злі чари.

На початку ХХ століття у Карпатах мольфарів було багато. Але поступово вони зникали – йшли в гори, подалі від людської цікавості та цивілізації. Тому навіть місцеві далеко не завжди знають, де зараз можна знайти справжніх мольфарів.

«Тіні забутих предків» – фатальний твір

1911 року письменник Михайло Коцюбинський закінчує роботу над одним із найбільших своїх шедеврів, повістю «Тіні забутих предків», де описує історію кохання гуцульських підлітків.

У ній письменник уперше в літературі згадує мольфарів, карпатських чаклунів, які відводили грозові хмари, насилали прокляття і зрештою занапастили головного героя Івана.

Повість мала шалену популярність, але насолодитися славою письменнику не вдалося – він раптово вмирає від серцевого нападу. Через півстоліття за мотивами повісті було знято фільм, який став визнаним шедевром. Але самому режисерові та виконавцям головних ролей вона принесе нещастя.

Карпатські селяни були переконані – це помста мольфарів, які зберігають своє існування у таємниці. А той, хто розкаже або покаже мольфарську магію, викличе гнів та помсту чаклунів.

Те, що трапилося під час зйомок фільму «Тіні забутих предків», очевидці тривалий час замовчували. І тільки тепер, через кілька десятків років, погодилися все розповісти.

Головний оператор фільму Юрій Іллєнко каже:

«Нещастя буквально переслідували всіх з перших днів зйомок. Тоді режисер Сергій Параджанов отримав із будинку страшну звістку – несподівано помер його батько. А за кілька тижнів після цього нещастя сталося і у виконавця головної ролі Івана Ніколайчука – він отримує телеграму про смерть батька».

Після цих смертей на знімальному майданчику пішли чутки, що режисер порушив заборонену тему і вперше вирішив показати у фільмі карпатських мольфарів, які тримають у секреті свої унікальні здібності.

Посвята у мольфари

Дослідник Карпат фотограф Олесь Бадьо стверджує, що на собі відчув дію гірської магії. Декілька років тому з ним сталася дивна історія. Він один робив перехід через Чорногорський хребет і заблукав. Олесь уже втратив надію на порятунок, коли раптом побачив вдалині вогник. На галявині біля вогнища сидів таємничий старець.

Коли Олесь спитав його ім’я, той відповів:

«Люди називають мене по-різному. Хто чортом, хто мольфаром, хто Василем, а хто лицарем».

Те, що сталося після Олесь не забуде ніколи. Старий дав йому дивний напій без специфічного смаку та запаху. Хлопцеві здалося, ніби він ковтає скляні кульки. Останнє, що запам’ятав Олесь, було те, як дід кидає у вогонь якісь трави.

Після цього Олесь міцно заснув і вночі бачив дивні сни. Відчував, що кудись летить, і не знав – сон це чи реальність. А коли прокинувся, старого поряд не було. Хлопець легко знайшов дорогу до найближчого села.

Сам Олесь вважає, що став свідком ритуалу посвяти у мольфари.

Посвята мольфари – це таємний ритуал для обраних. Для того, щоб відкрити майбутньому чаклунові дорогу у світ духів, Вчитель розводить вогонь і кидає в нього певну суміш трав. Учень дивиться на вогонь, вдихає дим і впадає у транс.

Вважається, що у цьому стані дух залишає тіло і переходить в інший вимір. По тому, які видіння відвідують майбутнього мольфара, визначають, якого виду магії в нього більше схильностей.

Хто може стати мольфаром?

Параска Стафійчук живе високо у горах. Місцеві мешканці називають її мольфаркою. Вона навчилася магії у свого чоловіка, який був сильним мольфаром. На полюванні дичина сама йшла до нього в руки і жоден дух не наважувався підступитися до їхнього будинку. З усіх прилеглих сіл приходили люди до нього по допомогу.

Жінка не планувала переймати майстерність чоловіка, але після його смерті люди почали приходити до неї. Вона може лікувати пухлини та тяжкі захворювання, знімати наслідки того, що гуцули називають “пороблено”, рятувати врожай або відводити грозу.

Параска каже, що єдине, чого не може запобігти мольфар – це свою смерть. Нарікає, що все встигла в житті, крім одного. За старовинним законом, жінка повинна передати свої знання учню, але запозичити їх поки що ніхто так і не захотів.

Жінка каже, що людина, яка погоджується навчатися мольфарству, прирікає себе на самотність. До того ж є три умови – не можна вживати алкоголь, проливати рідну кров і знатися з чужими дружинами.

Досі у Карпатах живуть чорні та білі мольфари. Вони зцілюють людей впливають на сили природи. Вони з’являються тоді і там, де дуже потрібні. Свою магію знахарі та чаклуни зберігають уже багато століть. Вони переконані, що ці таємні знання зберігатимуться, поки народжуються люди. Їх будуть передавати з покоління до покоління, доки не обірветься давній людський зв’язок людини з природою.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.