Минуле

Історія однієї пожежі, або Як маленька іскра поділила історію Лондона на “до і після”

Недарма кажуть, що три шістки приносять нещастя: для Лондона 1666 став фатальним. 2 вересня сталася пожежа, яка занапастила 80% міста, – тепер її називають Великою лондонською пожежею.

“Два види на Лондон, до і після міської пожежі”, Вацлав Холлар.

З іскри спалахне полум’я…

Той рік був, як на зло, спекотним, дощів було мало, і дерев’яні будинки тріщали, розсихаючись. Все почалося з невеликої пекарні на вуличці Паддінг-лейн – так часто буває, що велику історію творять маленькі люди. 

Хоча, заради справедливості, Томас Фаррінер і його пекарня на той час були не такими вже й маленькими: щодня лондонці купували там свіжий хліб, і випічка була така гарна, що Томас цілих п’ять років постачав до сніданку Його Величності свіжі булочки, до ланчу – кекси, та тістечка, а на вечерю – різноманітні пироги. 

Все б так і тривало, якби не одна ніч (найжахливіше часто відбувається саме вночі). У неділю, 2 вересня (за юліанським календарем), закінчивши зміну і відпустивши підмайстрів, господар загасив піч і пішов спати. Він недодивився – не помітив, як одна маленька іскра впала на дощату підлогу. Оскільки дерево було сухе, цього було достатньо, щоб підлога негайно спалахнула. Загорілося все довкола, потім вогонь перекинувся на стіни, облизуючи язиками полум’я все на своєму шляху…

Народ відчув запах гару, коли будівля палала щосили. Спускатися на перший поверх і рятувати майно було надто пізно, треба було самим видертися. Томасові з дружиною і дітьми не залишалося нічого іншого, крім виповзати через дах, благо всі будинки в Сіті стояли настільки близько один до одного, що до сусідів можна було потрапити легко. На першому поверсі залишилася служниця – чи то від страху, чи через незнання вона не піднялася нагору. 

“Велика пожежа біля Лондонського мосту”, Музей Лондона, 1861 рік.

Скільки разів твердили світові.

Це зараз Сіті – респектабельний район Лондона, а в той час там жили в основному ремісники і торговці, і будинки буквально ліпилися один на одного, утворюючи хитромудрі лабіринти, а вузькі вулички були постійно заставлені товаром і возами. Лондон до цього горів не раз, і міська влада заборонила будувати дерев’яні будинки, але укази мало хто дотримувався: камінь та черепиця були дорогі, от і зводили будинки з дерева та крили дахи соломою.

Як і зараз, у Сіті знаходився діловий центр міста. Усі угоди та торги проходили саме тут, і тому, крім торговців, тут мешкали і банкіри: де торгівля, там і гроші. Загалом, життя вирувало, і людей тут було чимало.

Пожежі в Лондоні були справою настільки звичною, що на них часто ніхто не звертав уваги. “Авось” та “мабуть” були головними постулатами того часу, так що люди боялися, тремтіли, хрестилися, але будували з дерева. Як правило, проносило. Але не цього разу…

Рятуйся хто може!

Вогонь поширювався так швидко, що мешканці будинків ледве встигали вискакувати з вікон. Констеблі, що настигли, запропонували зруйнувати будинки, що стоять поруч, щоб вогонь не встиг перекинутися, але без згоди мешканців це було неможливо зробити. А хто погодиться знести власний будинок? Єдиний, хто міг вплинути на це, – лорд-мер Томас Бладворт, але той, побачивши пожежу, вважав його черговою дрібницею і спокійнісінько продовжив спати.

Тим часом у Сіті розпочався справжній хаос. Все змішалося – люди, коні … Збожеволілі люди намагалися евакуюватися, хапаючи на бігу все, що можна було врятувати. І без того вузькі вулички були забиті візками та возами, через що пожежникам просто неможливо було пробратися до полум’я. Пожежа виходила за межі Сіті, у понеділок вона перекинулася на північ і захід, підбираючись до будинків біля Лондонського мосту та собору Святого Павла. Банкіри з Ломбард-стріт викидали з вікон золоті монети, перш ніж починали плавитися. Але мало хто звертав на них увагу: тут би самому вціліти! Паніка охопила місто, і вже респектабельні райони забігали, розуміючи, як уціліти в цьому божевілля.

Чи треба говорити, що заповзятливі громадяни і тут встигали отримати свою вигоду? Поки забезпечені лондонці пакували все, що нажите непосильною працею, пронизливі бідняки тут же пропонували свої послуги вантажників та перевізників. Звичайно, не безкоштовно: якщо до початку пожежі найняти воз коштувало 2 шилінги, то зараз важко було знайти когось за £40 (за нинішніми мірками близько £4 000).

Гасити пожежу вже ніхто не намагався. На той час не було жодної пожежної служби, ні гідрантів, ні захисного одягу. Шкіряні відра та гаки – все, чим орудували під час пожеж. Але в цьому випадку вони, звичайно, не допомогли.

Бідний, бідний Павло

По наївності городяни вважали, що можна сховатися за стінами собору Святого Павла: сила Божа врятує та й собор величезний, всім вистачить. Але середньовічний собор, якому на той час було вже п’ятсот років, повільно руйнувався. Стіни, на вигляд потужні, були підперті гігантськими колодами. Собор готувався до реконструкції та стояв у рихтуванні – звичайно ж, дерев’яному. Масла у вогонь додали самі мешканці, які вирішили, що собору нічого не загрожує, і буквально завалили його меблями, книгами та паперами. І коли у вівторок вночі дах, що горить, обвалився, все всередині блискавично спалахнуло. За словами очевидців, бруківка навколо собору розжарилася до почервоніння, тож жодна людина і жодна кінь не могли туди ступити. За кілька годин собор було знищено. Нині можна побачити камінь від колони старого собору, але він повністю змінив свій колір.

Місто перетворювалося на руїни. Пожежу треба було зупинити, тим більше, що вогонь рухався до Тауера, з його пороховими складами. Одна маленька іскра – і місто злетить у повітря. У результаті було прийнято рішення підірвати будинки в безпосередній близькості від вогню, запобігши тим самим його поширенню, і вночі пожежа вщухла. Стихія була переможена. Але якою ціною! Згоріло 13 000 будівель, у тому числі 89 церков, включаючи собор Святого Павла, та багато урядових будівель. Постраждали 70 000 осіб (до речі, тоді в Лондоні проживало трохи більше 80 000 осіб). 80% міста було зруйновано. Найцікавіше, що за офіційними даними загинуло лише кілька людей, хоча насправді рахунок йшов тисячі, адже багато хто просто не встиг вискочити з дому через паніку.

“Велика лондонська пожежа, Ладгейт і старий собор Святого Павла”, невідомий художник, бл. 1670 року.

Те, що ми ніколи не побачимо

Якщо собор Святого Павла реконструювали, безліч знаменитих на той час лондонських будівель врятувати не вдалося.

Жертвою пожежі став замок Байнард (Baynard’s castle), який був резиденцією Генріха VIII наприкінці XV ст. Пізніше король подарував замок своїй дружині Катерині Арагонській, і тут же коронували його дочку Марію (Кривову Мері).

“Старий собор Святого Павла в руїнах після Великої лондонської пожежі”, Томас Вік, 1673 рік.

Була втрачена перша будівля королівської біржі (The Royal Exchange), відкрита Єлизаветою I у 1571 році. Тут розташовувалися торгові ряди з товарами з усього світу. До наших днів дійшов лише третій варіант будівлі, збудований у 1844 році.

Всі три західні міські стіни – Ludgate, Newgate та Aldersgate, – зведені ще римлянами і на момент пожежі, які використовувалися як в’язниці для небезпечних злочинців та боржників, теж не змогли вціліти. На жаль, сьогодні ми можемо їх побачити лише на картинах.

Для Лондона Велика пожежа стала великим уроком. Було переглянуто правила забудови, а головне – використання матеріалів для будівництва будинків. Містоначальники стали жорсткіше контролювати населення: не дотримуєшся правил – знесли будинок. Було впорядковано протипожежну систему та водопровідну мережу, з’явилася пожежна служба. Ну і заповзятливі лондонці стали першими, хто створив страхові компанії.

Королівська біржа (Лондон).

Лондон відбудувався і став ще кращим, і тепер про ті страшні дні нагадує лише монумент на згадку про Велику лондонську пожежу, створений архітектором Крістофером Реном і допомагавшим йому знаменитим ученим Робертом Гуком, – як символ того, що велике місто піднялося з попелу.

Історія однієї пожежі, або Як маленька свічка змінила весь Лондон
Барельєф на пам’ятник Великої лондонської пожежі.

Друзі, наша команда створила чудовий проект і нам життєво необхідна ваша підтримка: будь ласка, підпишіться на канал у телеграмі і ви зможете насолодитися зокрема цікавими статтями, які пубілкуватимуться лише там.

Не лякайтеся, підписників ще зовсім мало, ми віримо, що зможемо створити свою велику команду поціновувачів цікавого і прекрасного. Цінуємо кожного, окреме спасибі всім, хто підпишеться!

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.