Минуле

Як українці з Галичини, створювали в Канаді окрему вищу верству завдяки своїм організаціям

Адже саме 6 вересня 1891-го до Канади прибули ті перші українські переселенці, що поклали  початок масовій українській еміграції до Канади. Нині ж Канада – третя у світі країна за числом етнічних українців (після власне України та Росії), а самі українці складають найбільшу слов’янську діаспору на території Канади. 1 251 170 канадських українців (осіб українського походження, народжених, або ж прибулих до Канади, що вже мають статус резидента чи громадянина країни) станом на 2011-й входили до десятки найчисельніших мовно-етнічних груп: у країні їх офіційно – 1 251 170. Про це пише Юрій Никорак, повідомляє Файна Сторінка.

Нині навіть на запит “історія еміграції в Канаду” Google насамперед видає пропозиції численних посередницьких фірм щодо імміграції до країни кленового листка, а відтак – численні розповіді сучасників про їх досвід пошуків щастя за океаном. І, зважаючи на обіцянки чинного президента США “поховати” лотерею “Green Сard”, увага до цієї держави тих українців, що розчарувались у власній, не слабнутиме й надалі. Відтак держава, що лише через різницю у часі поступилася Польщі світовою першістю у  визнанні незалежності України, залишатиметься рятівною соломинкою тепер вже для доль та добробуту окремих наших співвітчизників.

01

200-літня неофіційна передісторія

Ба більше: як свідчать архівні матеріали, окремі українці прибули до Канади набагато раніше офіційно визнаної істориками дати – більш ніж два століття (!) тому, ще у перших десятиріччях 19 століття. Та ще й ставали власниками землі у Канаді.

До прикладу, у 1812 році вояки двох швейцарських полків, взяті в полон британцями під час війни Наполеона, були відправлені до лав англійської армії – битися з американцями – на територію нинішньої Канади. Коли ж у 1814 році запанував мир, полки розформували, а солдатам в якості оплати за військову службу запропонували земельні ділянки та грошові субсидії. Серед тих вояків було й троє галичан, чиї нащадки живуть в Манітобі і понині.

Не зайве зауважити, що у другій половині XIX століття, втомлені від економічної та політичної нестабільності всередині Австро-Угорщини селяни все частіше зважувались втікати за океан. Основними напрямками тривалий час були Аргентина і Бразилія. Згодом увага майбутніх емігрантів переключилася на Північну Америку. У 1863 році в США набув чинності закон про гомстеди, покликаний забезпечити земельними ділянками усіх, хто вирішував оселитися на державних землях і обіцяв їх обробляти.

https://youtu.be/6RGl0hoq83o

Утім, вільні землі в США закінчилися швидко, але аналогічні кроки вдало здійснила Канада. У 1872 році ліберальний уряд країни на чолі з Джоном Макдональдом ухвалив закон, згідно з яким, заплативши лише $10, кожен повнолітній чоловік, який в’їжджав у країну, міг отримати в користування наділ площею до 65 га. Землю можна було викупити повністю – 1 га коштував трохи більше $2. Обов’язковою умовою було зведення на ділянці будинку вартістю не менше $300. Прожити там слід було протягом трьох років хоча б по 6 місяців щороку. Новоспеченим канадцям надавалися різні пільги…

Та все ж до 1891-го поява переселенців з України мала поодинокий характер. Масове ж переселення українців до Канади розпочалося наприкінці 19 ст., коли канадський уряд активно заохочував широкомасштабну еміграцію з Європи.

001Пилипів&Єленяк

Канадські піонери з Галичини

Тому офіційним початком “першої хвилі” масової трудової імміграції, формування української етнічної групи (діаспори) та її 126-річної історії вважається переїзд Івана Пилипіва і Василя Єлиняка (деякі дослідники, зокрема Радомир Білаш з Едмонтону, наполягають, що Ілиняк), родом із села Небилів (нині Рожнятівського району Івано-Франківської області; де їм встановлено пам’ятник), які прибули до Канади пароплавом “Орегон” 7 вересня 1891-го.

А домовилися друзі-односельці тікати до Канади, “щоб хоч діти життя побачили”. Спершу утрьох, але одному з них не вистачило грошей на дорогу. Склали заощадження, продали, що могли, – і гайда: Стрий, Перемишль, Краків, Освенцим, Берлін, Гамбург. 22 дні подорожі до заокеанської Канади.

Квебек, Вінніпег, праця на громаду менонітів у Гретні, Манітоба. Врешті оселилися у провінції Альберта. Заплатили Іван Пилипів і Василь Єлиняк по 10 доларів і отримали по 160 акрів землі. Спершу жили у бурдеях-напівземлянках бордюрами: викопали долівку та півстіни у землі, далі вивели стіни з глини, дерева й соломи… Корчували ліси, вергали каміння. З тих часів слово “корчі” міцно засіло у лексиконі канадських українців.

Вже за рік нашкріб Іван грошенят і поїхав на батьківщину. Почав агітувати сусідів їхати до Канади. Та так, що Івану присудили місяць тюрми за те, що він начебто намовляв людей до виїзду і видурював завдаток. А він і через вікно буцегарні кричав: “Кидайте гори і доли та їдьте в Канаду!” У підсумку ж І. Пилипів прожив 77 років, звів двоповерховий будинок, скупив 324 га орних земель, мав п’ять ферм, 15 земельних ділянок під забудову у Вінніпезі, а наймані робітники доглядали господарство.

Два роки Василь Єлиняк збирав гроші, щоб поїхати в Небилів за своєю сім’єю. Отримав загальногромадянський паспорт і разом із шістьма сім’ями земляків повернувся на нову батьківщину. Згодом Василь заснував містечко Една-Стар (нині Чіпман, Альберта), став успішним фермером. 3 січня 1947 р. у Верховному суді Канади в Оттаві отримав від Уряду почесне громадянство Канади.

Василь Єлиняк пережив свого колишнього компаньйона на 20 років: прожив дев’яносто вісім років і залишив по собі на канадській землі семеро дітей, п’ятдесят одного онука та шістдесят двох правнуків. Нині у Канаді живе вже сьоме покоління першопрохідця.

До слова, праправнучка В. Єлиняка – американська акторка Еріка Мая Єленяк (англ. Erika Maya Eleniak) ще 12-річною дебютувала у фільмі Стівена Спілберга “E.T.” (“Інопланетянин”). Потім знімалась в телефільмах й серіалах (провідні ролі у серіалах “Рятівники Малібу”, “C.S.I.: Місце злочину Маямі”, грала разом зі Ст. Сігалом у фільмі “В облозі”, знялась у бойовику “Проект “Пандора”…

А 7 вересня 1991 року, у день 100-ліття початку української еміграції за океан, у Небилові відбулося святкування знаменної дати. Сюди прибули делегації українців з Канади, США, Аргентини і Бразилії. Тоді ж передали небилівцям скриньку із землею з могили Василя Єлиняка…

А як нині, через 126 років, живуть їх земляки у Небилові? На в’їзді у село – невеликий відрізок асфальтованої дороги – подарунок влади до 120-річчя міграції. У селі живуть вісім офіційних мільйонерів. А решта і нині живуть за рахунок заробітчанства когось із родичів в інших областях чи країнах. Бо ж у селі із 1900 працездатних людей мають роботу ледь більше півсотні, – пише  газета “Експрес”.

З роботою у Небилові складно. Двоє людей працюють на пошті, четверо – у сільраді, 52 – вчителями у школі, четверо – вихователями у дитсадочку і ще декілька – продавці в магазинах. Якщо перерахувати зарплати на іноземну валюту, то шкільна медсестра отримує 35 доларів, кочегар – 20. Вчителі мають близько 150 “зелених”, директор – 200. Утім, зізнаються, і ці суми – лише завдяки гірському статусу села, що гарантує 25% надбавки. Інші заробляють, де можуть. Жінки – у Польщі й Чехії. Чоловіки їздять на лісозаготівлі у Росію, працюють у нафтогалузі на сході України…

03

Мільйон “з хвостиком”

Утім, ініціатором масової міграції українців до Канади вважають Йосипа Олеськова, відомого популяризатора еміграції з Галичини і Буковини наприкінці 1890-х років. У 1895-му він відвідав Канаду і був захоплений її можливостями для розвитку сільського господарства. Його публічні лекції та брошури “Про вільні землі”, “О еміграції” заохотили багатьох селян, переважно з Галичини, Буковини, Закарпаття та Лемківщини, до виїзду на цілинні простори Канади. Перша хвиля масової імміграції тривала до 1914-го (початку Першої Світової війни). Охопивши близько 170 тисяч чоловік, вона започаткувала формування не лише української етнічної групи в Канаді, але й власного варіанту української мови.

Переїзд вимагав не лише рішучості, але й пристойного капіталу. У рекомендаціях потенційним переселенцям керівник еміграційного бюро при уряді Канади, українець Кирило Геник, писав, що для більш-менш успішного старту на новому місці родині потрібна чимала сума в $1 тис. До неї входили мінімальні $200, необхідні для початку робіт на фермі, по $60 для кожного члена сім’ї на їжу та інші потреби на перший час, а також витрати на оформлення документів і проїзд.

Вже у 1897 році інспектор польського еміграційного уряду у Варшаві Михайло Гейштор застерігав земляків щодо Канади: “заробіток нового польського завсіди багато нижчий, ніж інших національностей, навіть, ніж українців з Галичини, котрі там творять неначе окрему вищу верству завдяки своїм організаціям і чисто українським осередкам.

Своєю чергою, перший греко-католицький священик, який приїхав надавати духовну опіку піонерам, о. Нестор Дмитрів, у книжці “Канадійська Русь”, зокрема, захоплювався, заокеанськими врожаями: “Один з наших перших фермерів Василь Феник заорав наділ у 20 акрів. Посадив 24 бушелі пшениці – зібрав урожай 365 бушелів. Жита посіяв 1 галлон – вродило 8 бушелів. Вівса кинув у землю 21 бушель – отримав 220. Картоплі поле дало в одинадцять разів більше, ячменю – у п’ятнадцять!”

… З того часу було, за даними різних дослідників, ще чотири чи п’ять хвиль української еміграції до Канади, в результаті яких чисельність українців у Канаді змінювалась наступним чином: 1911 – 75 тис., 1921 – 107 тис., 1931 – 225 тис., 1941 – 306 тис., 1951 – 395 тис., 1961 – 473 тис., 1981 – 530 тис. (754 тис. включно з особами змішаного походження), 1986 – 420 тис. (961 тис.), 2006 – 301 тис. (1209 тис.).

Однак, якщо українські іммігранти першої хвилі селилися переважно на західних цілинних просторах Канади – у провінціях Манітоба, Альберта, Саскачеван, а напередодні Другої Світової близько 80 % українців жили в цих провінціях, то нині склалось так, що на сході Канади живе більше українців, ніж на її заході. Проте завдяки тому, що українці Західної Канади проживають компактніше, їх вплив на політичне і культурне життя заходу країни значніший. Зокрема, після схвалення першого в Альберті шкільного законодавства про двомовні програми в 1971 р., школи західної Канади пропонують навчання в українсько-англійських двомовних програмах. Подібні закони пізніше впроваджено у Саскачевані та Манітобі.

Нинішня хвиля української імміграції до Канади розпочалася на початку 1990-х. Як і 126 років тому, спричинена переважно пошуком самореалізації й добробуту. Нині у Канаді живуть приблизно 30 тисяч українців, що виїхали вже за часів незалежності України. Половина з них – колишні мешканці Києва і Львова.

роберта лінн-боднар

Гордість двох націй

“Всі ви будете ліпшими канадійцями, як будете добрими українцями”, – ці слова генерального губернатора Канади лорда Твідсмюра стали лейтмотивом діяльності чисельної української громади країни кленового листка упродовж багатьох десятиліть. Зберегти національне коріння, сприяти розвитку Канади та відстоювати право України на незалежність – три великі цілі, що переслідувала українська діаспора.

За підсумками останніх парламентських виборів, до парламенту Канади пройшло 11 етнічних українців. А у новому уряді письменниця, журналістка і політик українського походження Христя Фріланд призначена міністром міжнародної торгівлі. Ще одна українка, МеріЕнн Мігичук очолила міністерство зайнятості, розвитку трудових ресурсів і праці. Серед етнічних українців, що досягли успіху на політичній сцені Канади, важко не згадати Вільяма Гавриляка (якого тричі обирали мером Едмонтона), екс-прем’єр-міністра Альберти Едварда Стельмаха, спікера Легістратури (парламенту) Альберти Жене Звоздецького, Ерні Івза – екс-прем’єра Онтаріо, Ґері Фільмона – екс-прем’єра Манітоби, Роя Романова – екс-прем’єра Саскачевану, Стівена Джубу (Степана Дзюбу) – екс-мера Вінніпеґу, Пітера Лібу – екс-губернатора Манітоби, Сильвію Федорук – екс-губернатора Саскачевану, Стіва Пітерза – міністра праці Онтаріо, Джуді Василицю-Лейс, покійного сенатора Пола Юзика, сенатора Рейнел Андрейчук.

вербова

Найвище серед українців Канади на представницькому рівні піднявся Роман Гнатишин, який у 1990-1995 роках займав посаду генерал-губернатора Канади.

Сповнює гордістю призначення рік тому Пола Винника — генерал-лейтенанта Армії Канади, Командувачем Армії Канади.

Можливо, найважливіший внесок української громади у суспільне життя Канади – концепція канадського мультикультуралізму, популяризована лінгвістом-українцем Ярославом Рудницьким. Українцям вдалося переконати Королівську комісію з двомовності й двокультурності відійти від концепції англо-французької двомовності, що спричинило проголошення прем’єр-міністром Трюдо офіційної концепції багатокультурності.

У списку визначних українських особистостей Канади – також сотні видатних спортсменів і  митців, науковців і бізнесменів, що при кожній нагоді підкреслюють своє українське коріння. Серед них і Роберта Лінн Бондар – перша канадська жінка-астронавт. І всесвітньо відомі хокеїсти Вейн Ґрецький, Дейв Андрейчук, Дейл Гаверчук, Майк Босси, Джон Буцик, Терк Брода. І Дарія Вербова, що нині входить у 10 найвище оплачуваних моделей світу – “обличчя” таких брендів як Versace, Louis Vuitton, Gucci, Yves Saint Laurent, Prada та Chanel, що з’являлась на обкладинках Vogue 50 разів!

Прикладом реалізації “канадської мрії” можна вважати і Юджина (Євгена) Мельника, чиї батьки родом з Чернівців потрапили до Канади всередині 40-х років ХХ століття. Нині він – співвласник однієї з найбільших канадських фармацевтичних корпорацій “Biovail Corporation” зі щорічним доходом в $1 млрд!

І, певна річ, Петро Яцик. Родом із Львівщини, після Другої світової війни емігрував до Західної Європи, а пізніше – в Канаду. Став великим бізнесменом–меценатом і допомагав своїм співвітчизникам як в Україні, так і в інших країнах. Серед найголовніших проектів, фінансованих ним, Український науковий інститут Гарвардського університету, Енциклопедія українознавства, Канадський інститут українських студій, Міжнародний конкурс знавців української мови, названий його іменем. Він був наполегливим і невтомним українцем, що відмовився бути бідним: почав з нуля, розбагатів і сторицею віддав своєму народу.

Вегревільська писанка – одна з найбільших у світі. Пам’ятку було відкрито 1975 року в штаті Альберта, Канада. Вага рухливої писанки 1360 кг

gretzkychampion
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.