Ми звикли вважати, що Японія – це високорозвинена країна, де на кожному кроці високі технології, швидкісні шосе, просунуті машини та надрозумні роботи. Важко собі уявити, але в цій пишності й досі живі деякі середньовічні забобони, і існує ціла каста ізгоїв, які були серйозно защемлені в правах.
Люди другого гатунку
У Японії ця тема є табуйованою, забороненою для обговорення, і вам не вдасться витягти з японців якусь інформацію щодо місцевих ізгоїв. А тим часом, у цій країні живе безліч людей другого сорту, так званих буракумінів.
Почалося все у незапам’ятні часи, коли у країні склалося кастове суспільство. Вищою кастою вважалися самураї, потім слідували фермери, ремісники та торговці.
Однак частина японців потрапила в особливу касту, усіма зневажану і гнану – це люди, які займалися брудною роботою, вибоєм худоби, виробленням шкір, виробництвом взуття та виробів зі шкіри, збиранням сміття, прибиранням вулиць тощо – словом, з тим, що пов’язано з кров’ю, вбивством та брудом.
У Японії існує поняття «кегаре» – ритуальне забруднення, яке може накопичуватися в якомусь місці чи людині, яка стикається з нечистотами. Люди, діяльність яких була пов’язана з «кагаре», і стали всіма зневаженими.
Цікаво, що згідно з японськими уявленнями про життя, «кагаре» передається у спадок, отже, син сміттяра така ж нечиста людина, як і його батько, і всі його нащадки – теж.
Цікаво, що недоторканними, окрім м’ясників та прибиральників, вважалися ще деякі категорії людей. Ось список шановних груп середньовічної Японії: актори деяких традиційних японських театрів і ляльководи, виробники саке, тюремники, штукатури, гончарі, різьбярі по каменю, бродячі актори-фокусники, виробники парасольок, мандрівні ченці, виробники пензликів, та дзвонарі.
Незрозуміло, чим завинили гончарі та виробники парасольок, але вони чомусь не потрапили у шановну касту ремісників і були теж ізгоями.
Втім, у цю ж касту потрапляли й ті, хто справді вчинили щось погане та протиправне – злочинці, вуличні повії, релігійні відступники, які переховуються від правосуддя, колишні в’язні та волоцюги.
Шапку геть!
Буракуміни мали жити в особливих поселеннях, далеко від «пристойних» людей і носити особливий одяг, щоб одразу було видно, до якої касти вони належать. Їм було заборонено відвідувати храми та громадські лазні. Після смерті буракумінів закопували разом із собаками та свійськими тваринами – на звичайному цвинтарі недоторканних ховати було заборонено.
При зустрічі з будь-якою людиною, яка була вищою за їх походженням, (а це будь-який японець, крім самих буракумінів), ізгої повинні були знімати головний убір.
В епоху Едо – час правління клану Токугава (1603-1867 роки) буракумінів почали офіційно відзначати у спеціальному реєстрі та записувати їх родоводи у метричних книгах. Таким чином буракуміни законодавчо виявилися прикріпленими до нижчої касти, що зневажається всіма японцями.
1871 року, завдяки реформам так званого Мейдзі – часу освіченого управління імператора Муцухіто, кастова система в Японії була законодавчо скасована.
Однак прихильність японців до давніх традицій зіграла тут погану службу для буракумінів. Незважаючи на те, що після офіційного скасування каст минуло вже майже 150 років, нащадки буракумінів та представники «брудних» професій досі зазнають серйозної дискримінації в японському суспільстві.
Брудні квартали
Навіть у наші дні японські буракуміни, як і раніше, проживають у спеціально виділених для них селищах на острові Кюсю, неподалік Осаки та Кіото.
Більше 75% поселень буракумінів розташовані у сільській місцевості – міста надто «чисте місце» для представників низинної касти. Згідно з офіційною статистикою, зараз у Японії проживає 1 млн 200 тисяч буракумінів у 4400 поселеннях, які називаються бураку.
Правозахисники наводять інші дані – насправді недоторканних у Японії набагато більше – понад 3 мільйони людей, які проживають у 6000 поселень.
Втім, деякі колишні селища буракумінів у зв’язку з розростанням міст стали вже міськими кварталами – але ці квартали вважаються «брудними», і жоден японець, що поважає себе, там не буде селитися. Наприклад, це токійські райони Акіхабара та Ікебукоро, в яких живуть буракуміни. Ці райони здавна користуються поганою славою, і виглядають відповідно – брудні нетрі у суперсучасних містах.
Цікаво, що приблизно 60% членів якудза (японської мафії) є саме буракумінами, а у найбільшому синдикаті якудза Ямагуті-гумі чисельність буракумінів сягає вже близько 70%.
Це можна пояснити тим, що недоторканним просто закриті можливості для нормального життя та роботи – їм не потрапити на високооплачувані посади та більшість «чистих» робіт.
Нам у важко уявити собі ситуацію, що при влаштуванні на роботу нас перевірятимуть – чи не нащадки ми колишніх кріпаків, і у разі позитивної відповіді на цій підставі відмовлять у працевлаштуванні. А в Японії це звичайнісінька справа.
Судіть самі: буракумінів намагаються не брати на роботу у великі компанії. При прийомі нового співробітника працювати у корпорацію відділ кадрів довго й завзято перевіряє його родовід: з якого села майбутній працівник, чи були у його роду взуттьовики або торговці м’ясом. Тут працівникам відділу кадрів дуже допомагають старовинні метрики, у яких зафіксовані всі предки буракумінів. Ці документи зберігаються в архівах та буддійських храмах.
Крім того, у Японії є жорстка система реєстрації місця проживання кожного японця та членів його сім’ї. За цими даними можна не тільки швидко визначити місця проживання окремої людини, а й усіх її родичів та предків.
Життя на чужині
Цікаво, що буракуміни не тільки не мають змоги влаштуватися на роботу, а й шлюб із представниками вищих каст їм теж замовлено. Батьки перевіряють наречених своїх дітей та їхніх батьків – чи не належать вони до ганебних буракумінів, користуючись тими ж архівними документами та родоводом.
А священнослужителі просто відмовляються провести церемонію одруження між буракумінами та вихідцями з інших станів.
В результаті багато буракумінів вважають за краще зовсім виїхати з країни і почати нове життя на чужині, де ніхто не знає всіх цих нюансів. Отже, не виключено, що мешканці японських кварталів, наприклад, у Нью-Йорку, в основному якраз буракуміни.
Є й інші прояви дискримінації щодо буракумінів – непристойні написи на їхню адресу на стінах будинків чи у громадських туалетах.
Іноді на стінах навіть вивішують оголошення із закликами вбивати буракумінів, причому вказують конкретні адреси та імена та прізвища. Правозахисники активно борються за права ізгоїв, але вікові традиції в Японії такі сильні, що жодних змін щодо недоторканних немає і донині – незважаючи на всю технічну просунутість японського суспільства.