Попри те що, Береза є дуже красивим деревом із незапам’ятних часів сивої давнини до нас дійшли перекази, й повір’я, із яких можна зробити висновок, що нашими предками це дерево вважалося поганим. Воно могло рости тільки за огорожею, і бажано, якнайдалі від дому.
Відьомське дерево
У слов’янській язичницькій традиції практично всі явища та об’єкти живої природи наділялися антропоморфними – людиноподібними – властивостями. Красуню-берізку давні слов’яни вважали одним із втілень богині-матері Берегині. Вважалося, що це дерево вподобає юним дівчатам, які хочуть вийти заміж.
Берізку пов’язували з руною долі. У зв’язку з цим у слов’янських народів популярною була забута сьогодні традиція: незаміжні дівчата ходили в березові гаї, прикрашали гілочки дерев стрічками та просили подарувати їм наречених. Існувало багато прикмет і звичаїв, пов’язаних із берізками. Однак стародавні слов’яни ніколи не садили ці красиві дерева поряд зі своїми оселями. І на те було багато причин.
У збірнику «Народна демонологія Полісся», складеному фольклористами Людмилою Виноградовою та Оленою Левкієвською, зафіксовано цікаві повір’я, пов’язані з березою. Східні слов’яни твердо вірили, що це дерево має як позитивну, так і негативну енергетику.
З його допомогою відьми могли добувати для своєї нечистої мети молоко. Чаклунці досить було встромити в ствол звичайної берізки гострий ніж і вимовити таємне закляття. Після цього із деревини по ножу починало стікати молоко. Слов’яни-язичники були переконані, що відьми таким чином «доять березу».
Також вважалося, що на свої шабаші поборниці нечистої сили літають не лише в ступі, а й на звичайній березовій мітлі. Відьми взагалі мали особливу слабкість до берізки. У частині цього дерева вони могли перетворювати різні предмети на свої подарунки для звичайних людей.
Місце, де ховаються лісові духи і мавки
Люди із древніх часів не висаджували березу біля будинку не лише через небажання приманювати у своє подвір’я відьму. Вони також вірили, що береза – дерево і саме по собі магічне. У її кучерявій кроні живуть лісові духи, а також душі померлих предків. Вони потихеньку перемовляються між собою, коли зелені березові листочки шелестять і тремтять на вітрі.
Вважалося, що особливо люблять ховатися у гілках берези русалки, дівчата-утопленниці. Ночами вони виходять із озер і річок, у яких потонули, і гуляють берегом. Якщо поблизу виявляється жива людина, русалки ховаються від неї в густому листі берізки.
Іноді ці неприкаяні душі можуть виглядати і показуватися мандрівникам, що заблукали. Однак це видовище нічого доброго живим людям не обіцяє. Якщо вже русалка вирішила показатись, то може затягти людину в ставок. З цієї причини люди намагалися не гуляти пізньої ночі біля беріз, які росли недалеко від водойм.
Захисний засіб
Назва берези походить від того ж кореня, що й слова “берегиня”, “берегти”. У далекому минулому це дерево вважали за потужний оберег від злих сил. Коли жінка народжувала, біля її ліжка ставили березову мітлу. За народним повір’ям, такий амулет захищав матір та дитину від хвороби чи загибелі під час пологів.
Вважалося, що березові віники мають силу відганяти неприкаяні душі ходячих мерців. Коли в будинку хтось помирав, на дно труни стелили березове листя. З нього покійнику робили «подушку». Після поховання на могилі висаджували берізку. Це дерево вважалося своєрідним провідником у світі духів.
Через все це слов’яни не садили берізки у себе у дворах, біля будинків. Все це – місця для живих, а не для мертвих. Але можна було висадити березу за брамою будинку, десь біля хвіртки. Тут магічне дерево захищало вхід у житло від злих духів.
Також існувало повір’я, за яким у березу ніколи не б’є блискавка. Якщо дерево росте поруч із оселею, то в грозу блискавка обов’язково вдарить у його дах. Берізка ніби відводить від себе електричні розряди, перекидає їх на розташовані по сусідству предмети. Це було ще однією причиною чому садити таке підступне дерево у себе на подвір’ї майже ніхто не наважувався.