Мешканка Англії помітила, що їй стало важко розбирати свій почерк, хоча раніше вона на нього ніколи не скаржилася. Однак зміни анітрохи не турбували жінку, тому вона не надала проблемі особливого значення. І дуже даремно, адже це був тривожний дзвінок, на який варто звернути увагу, інформує Ukr.Media.
Джо Ялдрен з Північного Йоркшира стала помічати, що щоразу їй дедалі важче розібрати, що вона написала на аркуші паперу. Примітно, що 51-річна британка ніколи не скаржилася на почерк і охайно виводила літери, але проблема, що виникла, не насторожила даму.
“Мій почерк кудись зник. Я ледве могла писати, і то це було дуже нерозбірливо.”
Однак незабаром у Джо додалося проблем. Вона почала скаржитися, що часто страждає на втому і біль у плечі. А потім звернула увагу, що її ліва рука іноді починала тремтіти без будь-якої причини і зупинити тремор кінцівки власноруч було практично неможливо. Однак Ялдрен була впевнена — усі проблеми через якийсь нерв, який затиснуло між хребців.
“Я боролася з втомою, у мене був тремор у руці, але спочатку все було не так погано. Проте щоразу ставало дедалі гірше.”
Усвідомивши, що треба терміново йти до лікаря, Джо записалася на найближчий прийом у клініці. Лікар, оглянувши пацієнтку, діагностував їй анемію (недокрів’я) і прописав ряд таблеток, які, за словами фахівця, мали їй допомогти.
“Я пішла до лікаря з приводу своєї втоми, мені поставили діагноз — анемія. У мене був жахливий настрій. Я пам’ятаю, як казала чоловікові: “Усе чудово, але останнім часом я така нещасна”.”
Зрештою ліки, прописані лікарем, не дали позитивного ефекту, а тремор руки ставав дедалі сильнішим, що й помітили діти Джо. І саме вони наполегливо порекомендували їй звернутися до невропатолога. Ялдрен була впевнена, що там їй не скажуть нічого нового і не побачать приводів для занепокоєння, але вона помилилася.
“Лікар сказав мені, що у мене хвороба Паркінсона. Я працювала медсестрою, коли була студенткою, і бачила людей з таким самим діагнозом. Ніколи не думала, що я теж колись відчую це.”
Звичайно, ця новина шокувала британку, і вона не знала, що їй далі робити. Жінка замкнулася у собі, припинила спілкуватися зі знайомими і зачинилася вдома, лише б не виходити на вулицю і не відповідати на жодні питання.
“Я просто не хотіла, щоб хтось знав. У моєї подруги був рак, і вона говорила про те, наскільки важлива підтримка людей у боротьбі з хворобою. І я пам’ятаю, як сказала їй: “Я ніколи не поділюся цим публічно”.”
Незабаром Джо розпочала лікування, але одночасно з прийомом ліків їй також запропонували зайнятися фізіотерапією і відвідувати консультації, на яких вона разом з лікарями зможе обговорити свій стан. І, як зізнається жінка, бесіди з лікарями надали їй багато сил та впевненості у собі.
“Консультації надали мені велику допомогу. Я була повністю спустошена і пройшла через горе.”
До речі, Ялдрен вирішила звільнитись з роботи за медичними показаннями і почала жити по-новому. Тепер вона регулярно займається йогою, багато подорожує і насолоджується кожним прожитим днем, паралельно продовжуючи своє лікування і повідомляючи людей про хворобу Паркінсона.
“Я вирішила, що хочу почати жити своїм життям. Я занурилася у йогу, і це було дивно. Раніше я боялася, що люди думають, що я нетвереза, але зараз я відверто говорю про свою хворобу Паркінсона і хочу підвищити рівень знань людей про цю хворобу.”