Uncategorized

Весь світ колись знав, що Русь – це Україна. Ось що говорять старі спогади про агресію Москви

Русь – це Україна, стверджувала творча українська патріотично налаштована інтелігенція, за що була гнана сатрапами Російської Імперії.

Русь це Україна, твердили західні дослідники історії України.

Примітний у цьому розрізі досвід Франції, країні де перемогла революція. Французькі революціонери були твердо впевнені, що Русь Україна не тільки має здобути незалежність, а й повернути собі історичну назву!

Українці, поляки та співчуваючі їм французи як могли роздмухували пожежу повстання. Сіяли антимосковські настрої, викриваючи справжню сутність Московії роблячи надбанням громадськості правду про її справжнє походження.

Слов’янський світ, частиною якого є Русь, мав стати щитом, захистом Європи від агресивних намірів Росії – царства рабства та зла.

Русь Україна в історичних трактатах західних істориків

Одним із фундаторів ідеї українського національного визвольного руху можна назвати Франциска Духінського, поляка, який народився і жив в Україні.

Франциск Духінський народився в 1816 році і отримав відмінну на той час освіту в школах Кармелітів у Бердичеві, Василіан в Умані. Вчителював, почав навчатися у Київському університеті, 1846 року таємно, на грецькому кораблі з Одеси утік до Франції.

“Я прожив на моїй дорогій батьківщині аж до втечі 1846 як переконаний патріот і спритний шпигун у таборі найстрашнішого ворога моєї реалізації і мого народу, а цим народом однаково для мене дороги був і русин (українець), і поляк, бо жив життям обох, що було мені легко, як і кожному на Русі, хто живе стихією тубільців і вважає головною метою прогнати москаля! – Писав пізніше Духінський.

У Фрації Духінський стає постійним автором головного органу польської еміграції газети Trzeci Maj (Третє Травня), закликаючи у своїх статтях європейські народи об’єднатися для спільної боротьби проти найнебезпечнішого ворога Європи – Москви. Чимало місця у своїх працях він приділив і Переяславському договору.

Перу Духінського належить нова теорія слов’янської етнографії, яка принесла йому дуже широку популярність. В основі теорії лежало переконання, що великороси або, як називає їх Духінський, моска-лі, ніколи не належать до слов’янського племені, а являли собою частину племені туранського (тюрки) монголами та ім’я руських, яке належить справедливо лише українцям вони собі присвоїли.

“Москалі ближче до китайців, ніж до українців”, – писав Духінський.

На доказ туранства великоросів Духінський наводить такі факти:

  • у великоросів існувала автократична форма правління (царят);
  • в туранців ніколи було приватної власності там панував чистий комунізм, тоді як в європейців існувала індивідуальна власність;
  • туранці схильні до кочування, як і всі великороси, тоді як європейці будували міста і не вели кочовий спосіб життя.

За Духінським, кордон туранського племені – це Дніпро, Двіна та річки Фінляндії.

“Москалі не є ні слов’янами, ні християнами на кшталт справжніх слов’ян та інших індоєвропейських християн. Вони залишаються кочівниками досі і залишаться ними назавжди”, – писав він.

“Русь тобто Україна – це найсильніша і доблесніша земля, Польща, і польське повстання не буде успішним, якщо не почнеться на Русі”, – додав він.

Розвинув ідеї Духінського француз Казимир Делямар, який уславився тим, що звернувся до сенату з промовою про “П’ятнадцятимільйонний європейський народ, забутий історією”.

У своїх творах Делямар писав:

“Рутенці (тобто українці та білоруси) не мають нічого спільного з москалями. Відразу ж після заснування Москви почала вимальовуватися її мета: напасти та знищити слов’ян Подніпров’я та рухатися далі на Захід.

У XIII ст. переважна більшість московитів було язичниками, мусульманами і не розмовляли слов’янською мовою. У рутенських землях московити не проживають.

Назва Московія походить не від міста Москва, а від слова мокша або сеча, що в різних туранських мовах позначає місце перебування головної Орди.

Ще одним цікавим твором тих часів можна вважати “Історію козаків та України” від інформатора Наполеона Лезюра.

Русь Україна в історичних трактатах західних істориків

Лезюр (Lesur) Шарль-Луї (24 08.1770-1849) – французький письменник, публіцист, історик, який народився у місті Гіз (Франція).

З початком Французької революції кінця 18 століття переїхав до Парижа, став там відомим як автор популярних поетичних творів та театральних п’єс. У роки Директорії був співробітником МЗС Франції, редагував видання Argus, створене французьким урядом для протидії англійському впливу у континентальній Європі.

У статтях, що публікувалися в журналі, йшлося також і про узурпацію Європи з боку Російської імперії, яка знищила чинність Швеції, зруйнувала Польщу, скасувала свободу козаків в Україні.

У 1807, Лезюр, за дорученням французького імператора Наполеона Бонапарта, підготував для чиновників історико-інформаційний трактат “Про політику та розвиток російського панування”.

У ньому увага знову зверталася на цілі російських імператорів, які знищили Річ Посполиту, тим самим стерши кордон між Росією та цивілізованою Європою.

У 1812, під час походу Великої армії проти Росії, перевидав у розширеній версії трактат “Про політику”…, включивши до нього відредагований особисто Наполеоном I Бонапартом документ “Заповіт Петра Великого”.

У 1814 р. у Парижі надрукував у повному обсязі пробне видання, 2-томник “Історія козаків, якій передує вступ або погляд на народи, що жили в країні козаків до нашестя татар”.

За повнотою документації ця робота перевершила всі роботи, які раніше публікувалися на Заході про Україну. У ній докладно охарактеризовано систему військ, організацію та тактику битв козаків, описано їх боротьбу проти польського панування, висвітлено становлення, зміцнення та руйнування Запорізької Січі, останню Лезюр вважав унікальним об’єднанням у давній та новій історії.

Лезюр у своїх працях зовсім відмовився від посилань на російську історіографію, мотивуючи це тим, що її представники не погоджуються визнавати українців нацією та зображують їхні подвиги у дуже непривабливому світлі.

В одному з листів Лезюр наводить уривок з праці кембриджського професора Клерка, про Україну:

“Будинки в Україні чисті та білі, як в Уельсі – мандрівникові здається, що він перенісся до Голландії чи Норвегії. Народ в Україні нагадує горян Шотландії… Після повстання Мазепи московський уряд не переставав знищувати привілеї України”…

” Історія Казаків ” Лезюра – книга величезна і, на той час, навіть наукова. Автор використав майже всю, літературу про Україну.

“Українці”, – пише Лезюр, “більш великодушні, більші відкриті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговий талант, ніж росіяни. Українці – є живим доказом перемоги свободи над людьми, які народилися в неволі, тобто над росіянами”. ..

Шарль Массон (Masson, Charles-Fran ois-Philibert) (1761-1807) французький протестант, жив у Росії 1786 року, де вчительствував і був особистим секретарем майбутнього Олександра I. У 1796 цар Павло вислав Массона із Росії книжка його там була довго заборонена.

У роботі Масона “Секретні записки” є цілий розділ під назвою “Козаки”, в якому він пише:

“Войовнича козацька нація скоро зникне з лиця землі, подібно до інших націй, на яких ліг російський скіпетр. Хіба що щаслива революція звільнить козаків від ярма, яке їх пригнічує і знищує”.

Массон наголошує на відмінності українців від росіян досить прямолінійно: “Нічого спільного з росіянами”!

Зазначає їхню відвагу і те, що вони не звикли до кріпацтва:

“З Україною Росія перестала рахуватися, коли зрозуміла, що всі свої злочини може чинити безкарно”.

“Козацька держава була б ідеальною, якщо дати їй повну незалежність від кабального рабства росіян, які сьогодні господарюють в Україні”…- пише Массон.

Останнім справжнім гетьманом Массон вважає Мазепу, задуми якого докладно описує:

“Знищення української автономії завдало остаточного удару по незалежності козаків, які відтепер були зрівняні з російськими невільниками”.

“Гніт народжує невдоволення, яке рано чи пізно переходить у опір, а потім і в повстання. Козацька нація, саме зараз перебуває в такій кризі”…- писав Массон наприкінці 18 століття, сподіваючись на те, що більш ніж 100 років рабства не знищили залишки національної самосвідомості в українцях.

Однак саме сьогодні стає очевидним, що він не помилився.

Після того, як у рабстві ми пробули 300 з лишком років час повертати свою свободу і чисту совість перед майбутніми поколіннями.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.