Практично майже всі слов’янські народи свято дотримуються звичаю «присісти перед далекою дорогою». Якщо запитати, чому вони так роблять, то більшість просто зводять плечима, оскільки, просто “Так прийнято”. Ким, коли й навіщо? Ось це набагато цікавіше питання.
Можливо ви будете здивовані, але насправді цей ритуал зберігся із часів сивої давнини, він має і глибоке і містичне коріння, про яке більшість людей навіть не підозрюють.
Сьогодні ця традиція втратила свій сакральний зміст. Люди використовують цей звичай, просто, щоб упорядкувати думки, заспокоїтися і спробувати згадати, чи нічого не забули взяти.
Але все ж, звідки узялася прикмета «присісти перед дорогою»? Версій її походження кілька. Деякі з них здатні здивувати навіть тих, хто «в курсі».
Традиційна загальновідома версія
Згідно з традиційною, суспільно прийнятною думкою, це язичницькі забобони, які виникли на грунті віри в домового. Люди ще в часи дохристиянської Русі свято вірили в цю міфічну істоту, що живе в кожному домі та підпільно ним завідує. Він дуже не любить, коли господарі залишають житло, крім того, забирають із собою майно. Домовика не можна злити, його треба всіляко підтримувати у доброму гуморі, щоб не нарватись на неприємності. Дехто вірить, що тільки так в будинку буде порядок, мир та спокій. Крім того, домовик може охороняти будинок, коли господарі їдуть. Навіть у цій версії про домового існує кілька думок щодо того, навіщо «присідати перед дорогою».
Хтось каже, що це треба робити, аби обдурити домового. Потрібно, щоб він не розумів, що люди кудись їдуть. Господарі сідали, щоб домовик заспокоївся, відволікся від них і зайнявся своїми звичайними справами. Коли це відбувалося, можна було спокійно їхати.
Згідно з іншою версією, «присісти на доріжку», потрібно було для того, щоб домовик зміг подати якийсь знак, наприклад, упустити щось. Це означало би, що в дорозі людям загрожує якась небезпека чи неприємність. Після подібних знаків люди здебільшого скасовували поїздку. Якщо все було тихо і спокійно, це означало, що у подорож можна вирушати сміливо.
Деякі вірять, що традиція виникла з метою втішити «барабашку» і виявити якусь повагу. Адже він лишається «на господарстві». Люди сідали і перебирали вголос усе, що вони взяли. Вони вірили, що почувши список, дбайливий домовик не лише заспокоїться, а й підкаже, що вони забули, подавши знак.
Більш правдоподібна та практична версія
Прикмета має і практичніше християнське тлумачення. Адже Русь понад тисячу років уже стала християнською державою. Перед важливою дорогою, особливо далекою, прийнято було прочитати молитву. Для цього треба було сісти, щоб заспокоїтись та налаштуватися на спілкування з Богом. Потім вся сім’я ставала навколішки і молилася. Протягом багатьох століть ця традиція свято дотримувалася. Після так званої совкової революції, коли почалися цькування віруючих, цей звичай дещо трансформувався.
Християни молилися перед поїздкою. Для того, щоб не привертати зайвої уваги, яка могла дорого обійтися вони, робили це “про себе”, просто присівши на клунки чи валізи. Згодом справжні причини забулися і молодь запам’ятала лише те, що треба сісти. Зовнішній бік традиції продовжував усіма свято дотримуватися.
Містика стародавнього язичництва
У цього ритуалу є і більш давнє язичницьке коріння. Люди у часи Русі намагалися в такий спосіб обдурити нечисту силу. Вони вірили, що якщо цього не зробити, то вона ув’яжеться за ними і будуватиме всякі злісні підступи в дорозі. Присісти означало подати в такий спосіб знак, що ніхто нікуди не збирається їхати. Злі духи мали повірити, відволіктися і відстати від людини. Потім вони не встигали вирушити за подорожуючим. Щось схоже із історією про домовика.
До того ж у цього вірування є й інша сторона. Наші пращури свято вірили в те, що повертатися – це дуже погана прикмета. Тому краще витратити перед далекою дорогою пару хвилин, посидіти і згадати чи не забули бува чого, ніж потім повертатися назад. Тут кмітливий народ теж поміркував і придумав ще одну прикмету. Якщо вже довелося повернутися за якоюсь річчю, потрібно сісти на кілька секунд або подивитися на своє відображення у дзеркалі.
Що про це каже езотерика
Є така наука, як езотерика, хтось сприймає її скептично, хтось – серйозно, але останнім часом вона набуває все більшої популярності. Хтось скаже, що наука це голосно сказано і матиме рацію. Багато вчених ставляться до цього розділу «таємних знань» із справжньою ненавистю. Вони вважають, що це не просто фейкова наука, а якийсь вірус, який захопив уми людей по всій планеті. Але існує дуже багато людей, які в неї вірять та з різних важливих питань консультуються у відповідних фахівців.
Щодо давньої традиції присідання перед дорогою в езотериці існує двояка думка. Хтось каже, що це потрібно. Тільки так можна упорядкувати свої думки і зарядитися позитивною енергетикою. Інші спростовують цю думку, стверджуючи, що так людина робить лише гірше. Не можна, мовляв, сидіти на своїх валізах — це, навпаки, руйнує позитивну енергетику поїздки. Багато людей перед далекою дорогою сильно хвилюються і ці думки, нахлинувши в останній момент, можуть вплинути на майбутню подорож. Адже таким чином, навпаки, можна забути щось важливе. Найчастіше це гроші чи документи. А як усі пам’ятають, повертатися – це погана прикмета.
Фахівці-езотерики кажуть, що повернутися — значить змінити напрямок руху. Це може порушити хід усієї поїздки. Крім того, така поведінка господарів може роздратувати того ж домового. Для того, щоб «господар житла» не нашкодив собі під час від’їзду, потрібно обов’язково залишити йому “хабаря”. Наприклад, налити молока, покласти хліб, печиво чи цукерки.
Вірити чи не вірити у прикмети – це справа кожного. Скептики скажуть, що в цьому нічого доброго, але й ніякої шкоди немає. Християни впевнені, що вірячи в подібне, вони таким чином ублажають темні сили, а отже, йдуть проти Бога.