Про свій приїзд я нікому не сказала – хотіла зробити сюрприз. Я вже 12 років працюю в Італії, поїхала не заради себе, а щоб допомогти дітям.
Та повернувшись, зрозуміла, що, як і багато заробітчанок, стала для своїх дітей і онуків лише джерелом грошей. Болісно це визнавати, адже кожному хочеться вірити, що його люблять не за фінансову підтримку.
У мене троє дітей: дві доньки та син. З чоловіком ми розлучилися давно, але підтримували нормальні стосунки, навіть разом вирішували, як краще допомогти дітям.
Будинок залишили старшій доньці, бо вона першою вийшла заміж і з чоловіком почала там господарювати. Перші кілька років я висилала гроші, а вони приводили дім до ладу.
Сину купила авто за 10 тисяч євро, а потім дала ще 15 тисяч, коли вони з дружиною вирішили добудувати другий поверх у своєму будинку.
Молодшій доньці подарувала квартиру, коли вона виходила заміж, а потім разом із колишнім чоловіком допомогли зробити ремонт.
Я вважаю, що свою місію виконала – діти забезпечені. Тепер час подумати про себе, адже, по суті, повертатися мені нікуди. Будинок, де живе старша дочка, належить моєму колишньому чоловікові, адже свого часу я прийшла туди невісткою. Тому вирішила ще кілька років попрацювати, щоб купити собі невелику, але затишну квартиру.
Цього року приїзд не планувала, але отримала неочікувану відпустку – синьйора, за якою доглядаю, потрапила до лікарні. Тож я вирішила відвідати дітей. Купила подарунки, сіла в автобус і приїхала.
Першою мене зустріла старша донька. Радості особливої не виказала – сказала, що зараз не найкращий час їздити туди-сюди та витрачати гроші. Мовляв, в країні війна, ще й електрику часто відключають.
Вечерю вона приготувала нашвидкуруч, посиділи при свічках, я роздала внукам подарунки. Але на душі було важко.
Наступного дня пішла до сина. Його вдома не було, зустріла невістка. На порозі кілька хвилин поговорили, вона навіть не запросила зайти. Сказала, що поспішає. Увечері син так і не зателефонував, хоч я впевнена – невістка сказала йому, що я приходила.
У молодшої доньки я сподівалася заночувати. Вона була рада мене бачити, ми добре посиділи, замовили піцу. Але залишитися в неї я не могла – у них гостювала молодша сестра зятя, яка приїхала на сесію.
Я збиралася залишитися до Різдва, але після такого прийому швидко зібралася й повернулася до Італії. Досі не можу оговтатися… Діти справді не зраділи мені, чи я просто перебільшую?