За два місяці до старту так званої міфічної «денацифікації» України російські спецслужби, чиновники та олігархи активно займалися нацифікацією Європи.
Як довів центр «Досьє», саме з Москви координувалась підготовка у Варшаві саміту ультраправих сил у грудні 2021 року. На ньому планувалося створити ультраправий Інтернаціонал.
Головним спеціалістом з об’єднання європейських ультраправих був православний олігарх Костянтин Малофєєв (творець телеканалу “Царгород” у телегармі). Європейським агентам Малофєєва вдалося запустити кілька таких проектів, зокрема Європейську християнську коаліцію.
За допомогою структур Малафєєва до Москви приїжджали делегати з Альтернативи для Німеччини. Відверті нацисти, що скидали руку в римському салюті, затяті антисеміти, звинувачені на батьківщині в екстремізмі, виявлялися почесними гостями в столиці РФ і зустрічалися з високопосадовцями.
Це шокуюче розслідування порталу «Досьє» про ультраправих друзів Кремля одразу у кількох країнах.
Коли 24 лютого 2022 року Російська армія вторглася в Україну, прес-секретар президента Дмитро Пєсков одразу заявив, що основне завдання «спецоперації» — денацифікація країни. З того часу Кремль регулярно розповідає, що Російська армія стріляє не в мирних мешканців, а полює за неонацистами, націоналістами та наркоманами, які захопили владу в Україні.
Тим часом, як з’ясував Центр «Досьє», націоналісти інших країн, насамперед західних, викликають Кремль лише симпатію. Протягом останніх кількох років російські чиновники та неформальні кремлівські оператори на кшталт Костянтина Малофєєва вибудовували велику мережу ультраправих союзників у Європі та США.
Сьогодні ми розповімо про ультраправих друзів Кремля одразу у кількох країнах. Найголовнішою з них є Росія, де неонацисти з Європи та США можуть не тільки втекти від правосуддя, а й пройти курси військової підготовки. Інші союзники російської влади — італійські, німецькі та французькі політики. У себе на батьківщині вони скидають руки у нацистському привітанні, поширюють гітлерівську пропаганду та виправдовують дії вермахту. Однак у Росії вони вважаються перспективними партнерами — з ними ведуть переговори чиновники, їх привозять на екскурсії до Росії та інтерв’юють державні канали. Центр «Досьє» дізнався, що ультраправі друзі можуть впливати навіть на щільний графік Володимира Путіна через структури «православного олігарха» Костянтина Малофєєва.
Підготовлено Центром «Досьє» спільно з Süddeutsche Zeitung (Німеччина), L’Espresso (Італія), Le Journal du Dimanche (Франція), The New Lines (США), Delphi (Естонія)
Що ви дізнаєтесь з цього розслідування:
- Хоча на словах Кремль регулярно розповідає про боротьбу з нацистами, подвиг предків та плани щодо «денацифікації» України, чиновники та близькі до Кремля діячі не менше 9 років активно налагоджували зв’язки із західними ультраправими.
- Наприклад, неонацист Рінальдо Наззаро міг проходити навчання у петербурзькому таборі «Партизан», перед тим як створити рух The Base, визнаний терористичним у кількох країнах. Сам Наззаро багато років живе у Санкт-Петербурзі. Також тренуваннями у «Партизані» цікавився німецький неонацист Штеффен Хупка .
- Ще в Росії жив ультраправий політик із Німеччини Мануель Оксенрайтер. Він вважався організатором теракту в Україні, але зміг сховатися від правосуддя у Росії. У Москві втікача Оксенрайтера курирували структури «православного олігарха» Костянтина Малофєєва — він багато років налагоджує контакти з праворадикалами з Європи.
- Зв’язки із цими людьми — не приватна ініціатива Малофєєва. Він виступає посередником між ультраправими та Кремлем. Наприклад, його структури змогли домовитися про перенесення візиту Путіна до Італії, щоб не псувати імідж прокремлівському віце-прем’єру Маттео Сальвіні.
- 2021 року структури Малофєєва планували організовувати проект з об’єднання європейських ультраправих. За кілька місяців після обговорення цих планів таких проектів запустилося одразу кілька. Зокрема, вдалося створити Європейську християнську коаліцію — за цей проект відповідав німець Вальдемар Хердт, член «Альтернативи для Німеччини» (АдГ), якого називали «готовим рупором до Європи».
- Інші члени АдГ теж здалися Кремлю перспективними союзниками. До Москви було запрошено цілу делегацію німецьких політиків. Хоча деякі з них допускали антисемітські висловлювання і скидали руку в нацистському привітанні, вони мали зустрітися з сенатором Андрієм Клімовим .
- Італійський консервативний журналіст Джанлука Савоіні виступав посередником між структурами Малофєєва та членами АдГ. Він координував їхні візити до Москви та організовував із ними проект із репатріації сирійських біженців на гроші німецького уряду. Сам він казав німцям, що за проектом стоїть “Росія”.
Партизанський наш загін
23 січня 2018 року в Санкт-Петербурзі суд заарештував антифашиста Юлія Бояршинова за звинуваченням у участі в терористичній спільноті «Мережа». Як повідомляло «ОВД-інфо», під час затримання Бояршинова побили. Сам арешт відбувався в атмосфері секретності — про те, що антифашист став дев’ятим обвинуваченим у справі «Мережі», правозахисники та журналісти дізналися лише за кілька місяців. Незабаром Бояршинов визнав свою провину в участі в терористичній спільноті та зберіганні зброї — у нього знайшли близько 400 грамів димного пороху. У 2021 році він був засуджений до п’яти років і трьох місяців позбавлення волі. Його батько розповів , що у СІЗО Бояршинова били і погрожували зґвалтувати, а співробітники ФСБ змушували його обумовити інших фігурантів справи, з якими він не був знайомий.
В основу звинувачення Бояршинова ліг зокрема той факт, що він тренувався у воєнізованому таборі «Партизан». Тим часом цей табір, пов’язаний із екстремістським ультраправим рухом, досі працює. У ньому регулярно тренуються західні націоналісти, деякі з яких згодом організовують теракти та напади, але на відміну від Бояршинова вони інтересу у російських спецслужб не викликають.
Як з’ясував Центр «Досьє», заявку на навчання у військовому таборі подавав громадянин США Рінальдо Наззаро . Він очолює неонацистський рух The Base , який офіційно визнаний терористичним одразу в кількох країнах.
ФБР звинувачувало його членів у планах підготовки расової війни в США. А в жовтні 2021 року двох членів The Base було засуджено до дев’яти років ув’язнення. Суд визнав їх винними у підготовці збройного нападу з метою повалення уряду США. За версією слідства, вони готувалися зруйнувати залізничні колії, отруїти систему водопостачання та визволити з в’язниці вбивцю, який розстріляв парафіян афроамериканської церкви у 2015 році у штаті Південна Кароліна. Тоді внаслідок нападу загинуло дев’ятеро людей, у тому числі троє священнослужителів.
Сам Наззаро з 2017 року мешкає в Санкт-Петербурзі, де він не викликає жодних підозр у правоохоронних органів.
Як випливає із заявки Наззаро до центру «Партизан», його навчання мало відбуватися у серпні 2018 року — того ж місяця він публічно оголосив про створення руху The Base. Центром «Партизан» він почав цікавитись у травні 2018 року. З цього можна зробити висновок, що первинну підготовку Наззаро пройшов саме там, а потім уже використав свої навички для побудови та тренувань терористичної мережі у США.
Також навчанням у центрі «Партизан» цікавився лідер одного з неонацистських угруповань Німеччини Штеффен Хупка. З 1985 року Хупка перебував у різних (у тому числі заборонених) ультраправих рухах і закликав своїх прихильників вступати до лав німецької армії, щоб пройти військову підготовку. 2020 року проти нього велося розслідування про незаконне зберігання зброї.
У 2016 та 2019 роках він звертався до «Партизана» за інформацією про майбутні курси, запитував, чи можливо пройти навчання німецькою або англійською мовою. Слід зазначити, що спеціально для іноземців у 2019 році «Партизан» запустив англомовні курси. Хупці порадили найняти перекладача з німецької, проте чи пройшов він навчання, достеменно невідомо.
У 2020 році німецький журнал Focus з’ясував, що у «Партизані» тренувалося кілька членів молодіжного крила вкрай правої Національно-демократичної партії Німеччини (НДПН, NPD) та правої партії «Третій шлях»: їх вчили використовувати зброю та вибухівку, а також вести ближній бій .
Молодіжне крило НДПН під назвою «Молоді націоналісти» випускає поштові листівки зі слоганом «8 травня ми не святкуємо!». Партія «Третій шлях» дотримується схожої ідеології: до її програми входить збереження «біологічної сутності німецького народу», а її члени вимагають відновлення «Великої Німеччини» у її старих межах та вишукують євреїв у керівництві міжнародних фінансових інституцій.
Також повідомлялося , що двоє шведських нацистів, які навчалися в тому ж таборі, згодом повернулися на батьківщину та застосували отримані знання на практиці, влаштувавши вибух у притулку для біженців у Гетеборзі. Щоправда, жоден із 60 мігрантів внаслідок вибуху не постраждав: єдиною жертвою виявився прибиральник, якому шрапнеллю зламало обидві ноги.
Петербурзьким центром «Партизан», де навчалися шведські та німецькі націоналісти, керує Данило Гарієв. Його називали учасником «Російського імперського руху», матеріали якого визнані екстремістськими у Росії. США взагалі внесли рух до списку терористичних організацій. У «Партизані» навчалися також добровольці, які воювали в Україні на боці ЛНР та ДНР, бійці російських ЧВК у Сирії.
“Партизан” – не єдине місце, де готуються до експорту радикалів. Центр «Досьє» вже розповідав про схожі плани структур «кухаря Путіна» Євгена Пригожина. Вони мали намір створити мережу тренувальних таборів для навчання чорношкірих екс-ув’язнених з Америки на курсах бойової та ідеологічної підготовки. Потім їх планували використати для дестабілізації США. Крім того, Євген Пригожин та його структури підтримували різних африканських антиімперіалістичних активістів. Зокрема, франко-бенінський радикальний політик Кемі Себа в 2020 році зізнався , що кілька разів зустрічався з Пригожиним і співпрацював з ним близько 10 місяців, поки той не запропонував йому «атакувати західні символи, навіть якби це завдало побічної шкоди в Африці».
Ще один ультраправий екстреміст, якого дала притулок Росія, — Мануель Оксенрайтер, член АдГ і автор книги «Сила сіоністського лобі в Німеччині». Влітку 2021 року він помер у Москві, де до цього два роки переховувався від німецького правосуддя.
Оксенрайтер налагоджував зв’язок між праворадикальними рухами у Німеччині, Швеції, Ірані, Австрії, Франції та Росії. Крім того він був помічником депутата бундестагу від АдГ. Але по-справжньому Оксенрайтер став відомим як підозрюваний у кримінальній справі про підпал будівлі Товариства угорської культури Закарпаття в українському Ужгороді. Інцидент стався 4 лютого 2018 року. За даними слідства, двоє з трьох обвинувачених у цій справі поляків перебувають у польському неофашистському русі «Фаланга», який, у свою чергу, співпрацює із проросійськими сепаратистами у Східній Україні.
Третій обвинувачений, який вважається організатором підпалу, був членом польського ультраправого руху «Зміна» ( Zmiana ). Започаткував «Зміну» політик Матеуш Піскорський, який з 2016 року перебуває під слідством у Польщі за підозрою у співпраці з російською розвідкою.
Один із обвинувачених повідомив поліції, що саме Оксенрайтер підбурював його до підпалу, обрав день його скоєння, а також заплатив йому 1500 євро. За його словами, він також переслав Оксенрайтеру відео нападу, щоб дати звіт про виконану роботу. За версією слідства, ця провокація мала погіршити українсько-угорські відносини та зіграти на руку Кремлю. Після того, як стосовно Оксенрайтера завели кримінальну справу в Німеччині, він перебрався до Москви.
З Росією дослідника сіонізму Оксенрайтера пов’язували давні відносини: він нерідко зустрічався з ультраправим філософом Олександром Дугіним, регулярно виступав у ролі експерта у російських державних ЗМІ, відвідував Крим та Росію, спостерігав на виборах у ДНР.
Якщо вірити слідству, то історія з підпалом будівлі в Україні репрезентує зв’язки Кремля з ультраправими в новому світлі: виходить, що мережі впливу використовуються не тільки для просування геополітичних інтересів російської влади, а й для відверто екстремістської діяльності.
Як з’ясував Центр «Досьє», у Москві за втікачем терористом Оксенрайтером наглядали структури «православного олігарха» Костянтина Малофєєва, які встановлюють контакти з ультраправими на користь російської влади.
У жовтні 2020 року люди із структур Малофєєва займалися візовими питаннями Оксенрайтера, а він надсилав їм свій паспорт.
Важливо відзначити, що депутатом бундестагу, у якого Оксенрайтер працював помічником до втечі з Німеччини, був член АдГ Маркус Фронмайєр. Раніше Центр «Досьє» спільно з Бі-бі-сі, ZDF, Der Spiegel та La Repubblica розповідали, що російські чиновники розглядали можливість допомогти Фронмайєру у ході виборчої кампанії у 2017 році, зазначаючи , що у разі перемоги у них з’явиться «свій, абсолютно підконтрольний депутат». Крім того, один із дипломатів посольства Росії в Німеччині — Данило Бісслінгер спілкувався з Фронмаєром та іншими членами АдГ як мінімум з 2014 року.
Як влаштована мережа впливу Малофєєва
У Росії існує кілька політичних сил, які займаються «народною дипломатією»: вони встановлюють контакти із західними ультраправими, на вигляд діючи ніби в приватному порядку. Численні дослідження та журналістські статті докладно описують таку діяльність структур «православного олігарха» Костянтина Малофєєва, «кухаря Путіна» Євгена Пригожина та інших близьких до Кремля, але формально незалежних діячів.
«Здебільшого [зв’язки з ультраправими здійснюються] за допомогою таких людей, яких я називаю операторами. Вони шукають контакти, пропонують варіанти, сценарії, – пояснює дослідник Антон Шеховцов. — Оператори прагнуть отримати якісь бонуси, преференції, владу або гроші або у Кремля, або в афілійованих з ним структур, тому вони ведуть активний пошук тих, хто може виявитися корисним, і, грубо кажучи, продають Москві бізнес-плани з підтримки правих в Європі. Оператори на ринку ідей. Чим більше ідей вони вигадають, які, як їм здається, зможуть зацікавити Кремль, тим більше контактів у ультраправих вони шукають. Деякі дії, напевно, санкціонуються з боку спецслужб чи Кремля, але більшість подібних дій — це ініціатива гравців низького рівня».
Проте, судячи з документів, які вивчив Центр «Досьє», ці оператори все ж таки безпосередньо пов’язані з Кремлем: вони влаштовують для західних ультраправих зустрічі з російськими чиновниками та здатні впливати навіть на щільний графік Володимира Путіна.
Спочатку Кремль не приховував своїх взаємин із європейськими націоналістами: їх показово привозили до Криму, запрошували спостерігати на різних російських виборах, водили до Державної думи та навіть на зустрічі з президентом. Однак такі теплі стосунки погано відбивалися на союзниках Кремля у них удома: їх критикували за відвідування незаконно окупованих територій, легітимацію фальсифікацій на виборах у Росії та підтримку авторитаризму. Тому все частіше співробітництво російської влади та привладних організацій із європейськими правими доводилося тримати в секреті.
Наприклад, приховувати свої зв’язки з росіянами довелося Джанлуке Савоїні, близькому помічнику колишнього віце-прем’єра Італії Маттео Сальвіні та одному з найвпливовіших італійських націоналістів. У своїх публічних виступах Савоїні регулярно виступає на підтримку Кремля та розповідає російським державним ЗМІ про те, як італійці мріють дружити з Росією. Дружбі Кремля із Савоїні не заважає навіть той факт, що він поширює гітлерівську пропаганду — розповідає, що поляки самі спровокували напад Третього рейху на Польщу, коли атакували німців на своєму кордоні (мова, швидше за все, йшла про знамениту операцію «Консерви» — провокації німецьких. нацистів, які під виглядом поляків увірвалисяна польську радіостанцію і зачитали там антинімецьке послання, цим давши Гітлеру формальний привід вторгнутися у Польщу).
Як свідчать внутрішні документи структур Малофєєва, у 2019 році Савоїні зміг через структури олігарха домовитися про перенесення візиту Володимира Путіна до Італії. Це було зроблено спеціально заради того, щоб Маттео Сальвіні (на той момент уже віце-прем’єр) міг уникнути звинувачень у співпраці з Кремлем:
«Примітно, що у квітні 2019 р. проти Маттео Сальвіні в італійських ЗМІ було розгорнуто розбещену пропаганду, який звинувачував віце-прем’єра в тому, що він є „маріонеткою Путіна“, який планував свій візит до Італії напередодні виборів до Європарламенту, щоб нібито підтримати „свого протеже“.
Щоб вибити з рук опонентів Сальвіні цей брехливий аргумент та довести його безпідставність, візит російського Президента було перенесено на пізніший термін.
Це показує, що співпраця Малофєєва з європейськими ультраправими далеко виходить за межі приватної ініціативи.
Соромитись своїх російських зв’язків італійці почали вже давно. Ще у 2016 році Савоїні довелося просити Олександра Дугіна, щоб росіяни не з’являлися публічно на з’їзді європейських ультраправих партій в Італії.
Натомість кулуарні зустрічі між італійськими правими та російськими чиновниками залишилися в силі: Маттео Сальвіні, який на той момент був лише перспективним союзником, ще не дослужившись до крісла в кабінеті міністрів, зустрічався з Дугіним та сенатором Андрієм Клімовим. Його помічник Савоїні мав намір повечеряти з Костянтином Малофеєвим і зустрітися з його людьми.
«Шановний Олександр, Лега Норд та Європейська група перебувають під атакою глобалістів та атлантистів. Я надсилаю вам кілька статей із важливих італійських газет. У них йдеться про фінансування Росією „Лега Норд“.
Ми знаємо, що це неправда, але ми повинні уникати офіційної присутності представників Росії 28 січня, оскільки може викликати інші статті та міжнародні суперечки.
Партія Вілдерса офіційно попросила, щоб краще, щоб російські представники не були присутні на це на публічних зборах увечері 28-го.
Костянтин дзвонив Марині? Ми можемо організувати зустріч із нею у готелі, а не на публіці, вранці 29-го. Потім у нас буде офіційний обід з Маттео, вами та Клімовим . Після обіду ми матимемо зустріч з культурною асоціацією (Ломбардія — Росія, Венето — Росія, Лігурія — Росія, П’ємонт — Росія).
Маттео сказав мені, що ситуація така, і ми повинні рухатися дуже обережно, і він упевнений, що ви все чудово розумієте.
Наступного понеділка я матиму вечерю з Костянтином, а 26 я буду в його офісі з діловими людьми о 12. Якщо ви зможете, ми можемо зустрітися з вами там раніше».
Втім, самому Савоїні конспірація не допомогла. Його неодноразово помічали у тісних зв’язках із Кремлем: так, у 2019 році видання Buzzfeed опублікувало аудіозапис зустрічі в Москві, під час якої Савоїні обговорював можливість фінансування його партії «Ліга Півночі» з кількома росіянами. Вони пов’язані з екс-депутатом Держдуми від «Єдиної Росії» Володимиром Плігіним та Олександром Дугіним . За день до цього Савоїні зустрічався і з самим Дугіним.
З однієї записки стає зрозуміло, що після всіх цих скандалів Джанлука Савоіні став надто токсичним навіть для структур Малофєєва — надто вже відверто він підтримував повістку Кремля. Тому проводити секретні переговори за його допомогою було все важче.
«Необхідність встановлення прямого контакту із віце-прем’єром Італії Маттео Сальвіні. До минулого року ми здійснювали його досить регулярно через журналіста Джанлуку Савоїні та Клаудіо Д’Аміко, який став його дипломатичним радником.
Минулого літа на полях Чемпіонату світу з футболу ми організували зліт учасників Священного Союзу до Москви, де провели одне робоче засідання та вечерю після фіналу чемпіонату за участю Маттео Сальвіні. У листопаді минулого року в ході робочого візиту Маттео до Москви мій шеф (імовірно Костянтин Малофєєв. — «Досьє») організував закриту зустріч із ним, знявши на тому ж поверсі готелю номер, щоб про зустріч не рознюхала західна преса, представники якої постійно шастали навколо. Маттео і повідомляли про всіх тих російських представників, які потрапляли в поле їхнього зору під час розмов з Маттео.
З початку цього року ситуація різко погіршилась. Тепер ми не можемо продовжувати контактувати з Маттео навіть через Джанлуку і Д’Аміко, оскільки перший, будучи журналістом, і формально не член партії Ліги, мабуть, не без допомоги американців, втратив колишній вільний доступ до свого шефа. До того ж місцева та західна преса постійно звинувачують Джанлуку у проросійських поглядах. До того ж журналіст Джанлука живе в Мілані, а не в Римі. Схожа ситуація і в його друга Клаудіо Д’Аміко, який, хоч і перебрався до Риму, щоб працювати в апараті Маттео, зараз серйозно захворів та проходить курс лікування. Обидва вони перебувають під пильним наглядом місцевих спецслужб. Може, Філіп Олів’є (депутат Європарламенту та чоловік сестри Марін Ле Пен, який їздиву Крим як спостерігач на голосуванні про зміну Конституції у 2020 році. — «Досьє») зможе поговорити з Маттео, щоб виділити для зв’язку з нами свою надійну людину, з якою ми могли б спілкуватися в Росії або в будь-якій іншій точці Європи?»
Давня дружба з правими
Загравання режиму Володимира Путіна із правими радикалами на внутрішньополітичній арені, ймовірно, почалося ще у 2000-х.
Зокрема, про зв’язки з Кремлем розповідав Микита Тихонов, один із засновників угруповання «Бойова організація російських націоналістів» (БОРН). Її учасників було засуджено за 11 вбивств – жертвами БОРН стали мігранти, кавказці, антифашисти, а також суддя Мосміськсуду. Під час суду Тихонов розповів , що його соратник Ілля Горячов з 2007 року мав кураторів в адміністрації президента: за його словами, він отримував від Кремля фінансування, заступництво та адреси можливих жертв:
«Восени 2007-го року він (Горячов. — «Досьє») розповів мені, що зумів встановити контакти з високопосадовцями, які схвалили створення та подальший розвиток БОРН. Незабаром я звернувся до нього за допомогою у звільненні від кримінального переслідування за звинуваченням у вбивстві під час масової бійки на концерті 2005 року», – свідчив Тихонов у Московському міському суді.
Згідно з іншими свідченнями Тихонова, він цікавився, чи не можна заплатити цим знайомим Горячова, але той відповів, що їх цікавлять не гроші, а політичні послуги.
У свідченнях членів угруповання БОРН фігурувало ім’я тодішнього помічника президента Владислава Суркова. Колишній референт президента Симон Кордонський вважає , що Сурков курирував правих активістів:
«Російські націоналістичні рухи виникли за задумом Суркова, мабуть, щоб об’єднати інтелігенцію в протистоянні міфічного російського фашизму. Звичайно, були відморозки, які виходили з-під контролю: Тесак та інші. Але рух загалом себе не виправдав. Скінчилося фінансування, зникли й націоналісти.
Зрештою, тісна внутрішньополітична співпраця з правими справді зійшла нанівець. Незважаючи на початкову наснагу після «російської весни», несистемні націоналістичні організації поступово стали нечисленними та маргіналізованими. Водночас Кремль частково перейняв у них консервативну ідеологію, яка не була так яскраво виражена у перші роки правління Володимира Путіна.
Аж до третього терміну Путіна багато хто — як у Росії, так і на Заході — сподівався, що Росія все ще може піти демократичним шляхом, а президента Медведєва вважали лібералом або принаймні ліберальнішим, ніж можливі альтернативи. Насправді, шансів на «відлигу» було мало вже тоді. Російська влада цілком помітно рухалася у бік посилення автократії, але риторичне обґрунтування цього руху ще не набуло чітких форм. Філософ Олександр Дугін вже у 2009 році звертав увагу на цю ідеологічну прогалину:
«Інтуїтивно прагнучи зберегти та відновити суверенітет Росії, Путін увійшов у конфлікт із ліберальним Заходом та його глобалізаційними планами , але в альтернативну ідеологію своїх дій не оформив».
На те, щоб намацати цю ідеологію, Кремль пішов кілька років. Результат був заснований насамперед на геополітичних амбіціях Володимира Путіна і, як наслідок, протиставлення себе Заходу. Російська влада зробила ставку на консерватизм, особливу роль у якому відігравало православ’я. У 2012 році Держдума почала обговорювати закон про заборону «пропаганди» одностатевих відносин, а наприкінці того ж року Володимир Путін вперше заговорив про «духовні скріпи».
Публічно курс на консерватизм, а точніше, на використання вкрай правої ідеології у стратегічних цілях Кремля було взято наприкінці 2013 року. Він висвітлив не лише стратегічні інтереси Путіна, а й те, на яких союзників вирішив спиратися.
У посланні до Федеральних зборів Володимир Путін сказав:
« Ми знаємо, що у світі все більше людей, які підтримують нашу позицію щодо захисту традиційних цінностей, які тисячоліттями становили духовну, моральну основу цивілізації, кожного народу: цінностей традиційної сім’ї, справжнього людського життя, у тому числі й життя релігійного, життя не тільки матеріального , але й духовної, цінностей гуманізму та різноманітності світу.
Звісно, це консервативна позиція. Але, кажучи словами Миколи Бердяєва, сенс консерватизму не в тому, що він перешкоджає руху вперед і вгору, а в тому, що він перешкоджає руху назад і вниз, до хаотичної темряви, до первісного стану».
Це було не просто новою внутрішньою ідеологією, а й заявкою на міжнародне ідеологічне лідерство. У цю логіку вписувалася і реструктуризація російських державних ЗМІ. Саме тоді Кремль створив Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні», покликане займатися «освітленням за кордоном державної політики Російської Федерації».
Але остаточно поставив на свої місця стратегічні задуми Кремля про аналітичну доповідь «Путін — новий лідер світового консерватизму» . Президент Центру стратегічних комунікацій Дмитро Абзалов, представляючи доповідь , майже відкрито розповів про глобальні розробки Кремля, хоча справжньої мети публічно і не розкрив.
Абзалов очікував зростання світового запиту на «основні складові нового російського консерватизму — захист традиційних цінностей, раціоналізм із серйозною аргументацією та послідовну позицію щодо впровадження політичних поглядів». На цьому фоні, стверджував Абзалов, президент Росії мав “зайняти місце зовнішньополітичного арбітра, продовжуючи знаходити вірні відповіді для кризових ситуацій у світі”.
Він пояснив, що «ставка на консерватизм актуалізується у період складних економічних ситуацій на тлі кризи довіри до політичних інститутів у цілому та в контексті серйозних змін соціального плану» .
При цьому він зазначив, що наслідком цієї ситуації є зростання миграційних потоків, активізація релігійно-етнічних конфліктів, підвищення ризиків, загроз безпеки. Головний страх людей у цих умовах — втратити усталений спосіб життя. Їхній основний запит — збереження способу життя та соціального становища».
«У політиків на цей запит з’являються відповіді. Але у президента Російської Федерації є свої особливості, які дозволяють йому ефективно розкривати свої відповіді саме на міжнародному контурі », – говорив Абзалов.
Незабаром німецька газета Bild повідомила , що доповідь «Путін — новий лідер світового консерватизму» мала й неопубліковану частину — про конкретні способи поширення впливу Кремля. Зокрема, там згадувалося про можливість таємного фінансування партії АдГ.
Чи був цей план реалізований, не відомо, однак у ЗМІ широко висвітлювалися інші схеми фінансування західних націоналістів. Так, у 2014 році Перший чесько-російський банк видав французькій ультраправій партії «Національний фронт» кредит у 9 млн. євро.
Все це дозволяє припустити, що консервативна ідеологія Кремля з самого початку була задумана в тому числі для досягнення геополітичних цілей, а підтримка ультраправих у різних країнах була стратегічною, а не ситуативною.
При цьому, як показують документи, конкретні проекти співпраці з правими рухами розпочалися ще до того, як Володимир Путін офіційно оголосив геополітичний курс на консерватизм.
Коли у 2014 році хакери з «Анонімного інтернаціоналу» опублікували архів пошти членів команди «православного олігарха» Костянтина Малофєєва, стало очевидним, що він та його соратники вже тоді вербували та підтримували представників маргінальних ультраконсервативних сил у західних країнах. З Москви оплачувалися зустрічі, конференції, а іноді й безпосередньо фінансувалися одіозні західні політики та публіцисти, які підтримували політику Кремля.
Ось що писало видання The Insider:
«Малофєєв був ключовим, але не єдиним організатором цієї роботи. Його соратниками на цьому фронті виявилися одразу кілька одіозних особистостей. Серед них його колишній бізнес-партнер Олександр Трубецькой — нащадок емігрантів, який живе у Франції, як і раніше називає себе князем. „Княже“ походження не заважало йому з 70-х років займатися торгівлею з СРСР, що говорить про можливий зв’язок з органами радянської держбезпеки. Тоді ж він познайомився з майбутнім міністром зв’язку Росії та головою ради директорів „Связьинвеста“ Ігорем Щеголєвим, а на той момент був співробітником Ітар-ТАРС (і, як вважається, Першого головного управління КДБ.) А вже по лінії „Связьинвеста“ цей князь у блакитних погонах зійшовся з Малофеєвим. Сам же Ігор Щеголєв, нині радник президента і член списку санкцій США, публічно в якійсь православно-консервативній діяльності не був помічений, але за щось отримав орден від РПЦ. Як випливає з розкритого листування, Щеголєв активно підтримував діяльність „Чорного інтернаціоналу“, про який буде сказано нижче. За деякими даними, саме він і є головним спонсором Малофіївських заходів.
У листуванні є документ під заголовком „Країни та персони, де є підстави для створення елітного клубу та/або групи інформаційного впливу по лінії «Росія Сьогодні»“, де фігурують десятки інших вірних захисників Кремля — від прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до екс- прем’єра Туреччини Сулеймана Деміреля Судячи із заголовка, Малофєєв співтовариші використовує контакти, які протягом багатьох років збирав телеканал Russia Today для „правильного висвітлення“ подій».
У липні 2013 року на зустрічі з європейськими партнерами в Санкт-Петербурзі Костянтин Малофєєв представив план із восьми проектів співпраці в рамках консервативної повістки.
Усі проекти були засновані на розповсюдженні «християнських» цінностей, а їхніми цілями було зазначено:
– Створення світового альянсу сімейних сил на чолі з Росією;
— посилення взаємодії між противниками абортів та прихильниками сімейних цінностей у Європі та Росії;
— обговорення та поширення ідей побудови Великої Європи спільно з Росією, зміцнення дружби та взаєморозуміння молоді Європи та Росії;
– вплив на політиків, бізнес-лідерів, громадянське суспільство та ЗМІ;
Таким чином, робота зі згуртування європейських ультраправих навколо Кремля почалася ще до того, як Володимир Путін оголосив росіянам про курс на консерватизм. Це дозволяє припустити, що геополітичні інтереси було закладено у цей курс із самого початку, а співпраця з правими силами — усвідомлена стратегія поширення впливу. Більше того, участь Трубецького та Щеголєва наголошує, що за цією роботою спочатку стояли представники влади та люди з досвідом роботи на КДБ. Фігуру самого Костянтина Малофєєва у цьому плані теж не можна назвати незалежною: за ним значиться великий послужний список дій, які збігаються з інтересами Кремля, наприклад, підтримка українських ополченців на Донбасі.
Необхідно також мати на увазі, що консервативна ідеологія, що склалася, лише частково базується на якихось справжніх цінностях російської влади. Куди більше вона пов’язана з інтуїтивним уявленням про народні настрої (причому як у Росії, і там). Більше того, вона безпосередньо залежить від цінностей, які панують у стані ворога. На відміну від радянської епохи новий виток конфлікту між російською владою та Заходом не ідеологічний, а насамперед побутовий. Якщо метою радянської влади, особливо на початку, була світова комуністична революція, то режим Володимира Путіна, який спочатку був позбавлений ідеології, зацікавлений швидше у створенні комфортних для себе умов на зовнішньополітичній арені та відновленні радянського геополітичного впливу. Ідеологія, що обґрунтовує цю діяльність,
Найкраще цю стратегію сформулював Олександр Дугін у дослідженні для співробітників Костянтина Малофєєва:
«В останні роки спостерігається суттєве зростання впливу вкрай правих у всій Європі. Це позначається на проході вкрай правих партій до парламентів багатьох європейських країн, посилення антиемігрантських та націоналістичних настроїв у суспільстві, розчарування у невдачах та збоях ліберальної політики, невдоволення гегемонією США.
Це зростання впливу у політичній сфері проявляється у створенні успішних електоральних проектів, а суспільстві зона впливу вкрай правих ідей неухильно зростає. Цьому сприяє те, що правляча ліберальна еліта продовжує наполягати на своєму реформаторському курсі (гендерна політика, заохочення еміграції тощо) і не вступає з вкрай правими у діалог, що підвищує їх потенціал.
Поступово складається така ситуація, як із комуністичними рухами в Європі ХХ століття: до вкрай правих примикають усі ті, хто незадоволений статусом кво, нинішнім станом речей просто з протесту.
Але якщо у ХХ столітті переважною ідеологією протесту були вкрай ліві (комуністичні) рухи та партії, зараз цю функцію радикальної критики виконують антисистемні вкрай праві течії. При цьому ліві по всій Європі пішли на системну змову з лібералами і як опозиційний ідеологічний полюс втратили свій вплив у суспільстві. Ліві партії користуються підтримкою за інерцією як частина загальноліберального атлантистського істеблішменту.
Загалом можна прогнозувати подальше (практично неминуче в умовах еконмічної кризи) зростання вкрай правих у Європі, що робить їх суттєвим фактором європейської політики в цілому, та у російсько-європейських відносинах зокрема».
Сліди Малофєєва в Німеччині
На початку грудня 2021 року, за два місяці до початку денацифікації України, у Варшаві пройшов саміт представників правих європейських партій. За словами учасників, головною метою було об’єднання правих сил задля порятунку Європи. А критики заходу стверджували , що Польща стала лідером націоналістичного «проросійського інтернаціоналу». Так, бельгійський європарламентар Гі Верхофстадт назвав присутніх «корисними ідіотами Путіна», які «продають суверенітет ЄС тому, хто запропонує найвищу ціну».
На перший погляд, ці звинувачення могли здатися незаслуженими: на самому форумі не було офіційних посланців Кремля, а проросійська політика взагалі не обговорювалася . З Росією учасників пов’язували лише попередні заяви: деякі з них, наприклад, закликали до скасування санкцій.
Більше того, на форумі не вдалося навіть збудувати справжній ультраправий інтернаціонал. Учасники обговорювали зближення, але так і не започаткували жодної формальної структури, хоча ще на початку липня 2021 року 16 популістських партій з різних країн Європи підписали спільну декларацію про свій намір вступити до альянсу.
«Ми підтверджуємо нашу віру в те, що сім’я є основним осередком наших народів. Поки Європа стикається з серйозною демографічною кризою, з низьким рівнем народжуваності та старінням населення, замість масової імміграції відповіддю має стати сімейна політика», — гласила декларація.
Ця заява цілком відповідає новій ідеології Кремля, на основі якої Володимир Путін мав стати лідером світового консерватизму. Але сама по собі вона не прокремлівська і не дає змоги визначити підписантів у «корисні ідіоти Путіна».
Втім, це не означає, що таких доказів немає. Документи, які вивчив Центр «Досьє», показують, що за спробами об’єднати ультраправі сили Європи справді може ховатись рука Кремля.
Більше того, відсутність видимих результатів на терені об’єднання ультраправих не обов’язково означає провал Кремля. Цілком імовірно, що подібних проектів одразу кілька, а створення єдиної структури могло б і не бути кінцевою метою. Основне завдання для російської влади — мати якнайбільше союзників за кордоном, які можуть дестабілізувати політичну обстановку у своїх країнах.
Відразу після підписання декларації у липні 2021 року спостерігачі зазначали , що серед підписантів не було представників АдГ та деяких інших політичних сил. Але вже в серпні 2021 року німецькі ЗМІ звернули увагу на інший проект об’єднання ультраправих, пов’язаний саме з АдГ.
«Член Бундестагу від АдГ Вальдемар Хердт встановив контакти з правими євангелістами та гомофобними активістами щонайменше на чотирьох континентах. Це середовище, яке під прикриттям християнських цінностей бореться із лесбіянками, геями, бісексуалами та трансгендерами (ЛГБТ)», — писало видання Tagesschau.
Вальдемар Хердт – російський німець. У Німеччині відомий насамперед своєю антиприщепною позицією: він називав вакцини отрутою для дітей і порівнював маски з жовтою зіркою, яку євреї мали нашити собі на одяг під час правління Гітлера.
Журналісти Tagesschau з’ясували, що Хердт уперше представив свої плани щодо об’єднання гомофобів у 2019 році на російському парламентському телебаченні. Через кілька місяців АдГ заснувала в бундестазі так звану Міжпарламентську комісію з прав людини, яка мала просувати «християнсько-консервативні цінності». Її речником обрали Хердта.
Усього цього було б недостатньо, щоб зв’язати Хердта з Кремлем, якби не документ, який доводить, що його ініціативи проходили через руки Москви.
«Є депутат Бундестагу Вальдемар Хердт ( він був депутатом з 2017 по 2021 рік. – «Досьє») , який генерує низку корисних ініціатив. Тема прав людини, це практично готовий рупор для нас до Європи, тему Донецька він уже порушував на слуханнях у 2019 р., у Криму стирчить регулярно. Тобто будь-яка тема на наш вибір — права російськомовних у Прибалтиці, в Україні, ситуація на пострадянському просторі тощо.
Європейська християнська партія це також перспективна тема. Навесні її збирався спонсорувати Костя М. , але потім зіскочив несподівано і без пояснень причин, тож до 30 вересня 2019 року не встигли оформитися.
Подумай, кому це може бути цікаво. Він їздив до Сирії, до речі. Тут контачить із Сергієм Гавриловим ( координатор Міжфракційної депутатської групи із захисту християнських цінностей. — «Досьє») та Сабліним Дімою в основному через мене ».
Так описував Хердта Володимир Тітов, виконавчий директор близького до Кремля фонду «Народна дипломатія», який обговорював німецького політика з політтехнологом, а нині депутатом Держдуми від Єдиної Росії Олегом Матвейчевим.
До листа додавалася докладна опис проектів, якими займався Хердт. Один з них був присвячений саме об’єднанню ультраправих під християнським прапором:
«Набуття статусу „партії європейського рівня“ дає можливість „Європейській християнській коаліції“ отримувати субсидії Євросоюзу на ведення загальноєвропейської та національної політики (але не на передачу цих коштів національним партіям — засновникам).
При партії може бути створено “мозковий центр”, Фонд, на який можна витратити до 33% отриманих коштів. Гердт пропонує назвати його „Mustard Seed Foundation“ («Фонд Гірчичне зерно»)».
Згодом план було виконано — правда, замість Європейської християнської партії було створено організацію «Європейська християнська коаліція» , вона називає своїм завданням запровадження християнських цінностей у практичну політику. На сайті коаліції згадується і фонд «Гірчичне зерно», хоча зрозуміти його роль в організації важко. Про підтримку з боку росіян сторінка замовчує, але генеральним секретарем коаліції став латиський політик Нормундс Гростіньш, який, судячи з його публічних виступів, підтримує порядок денний Кремля частіше, ніж християнські ідеї.
Тим часом слова Володимира Титова у тому, що «Костя М.» мав намір фінансувати створення Європейської християнської партії, що підтверджуються планом дій, складеним однією зі структур Костянтина Малофєєва у 2019 році.
У цьому документі йдеться:
«Пропонується провести з’їзд АльІнтерну у жовтні-листопаді с. м. у Костянтинівському палаці у Санкт-Петербурзі. На нього буде запрошено лідерів усіх партій фракції “Ідентичність і демократія“ (фракція Європарламенту, що об’єднує праві партії. — «Досьє»), яких Ви порекомендуєте. На посаду генерального керуючого АльтІнтерну пропонується кандидатура Фредеріка Шатіона».
Фредерік Шатіон, якого мали намір залучити структури Малофєєва, — давній соратник лідера французьких ультраправих Марін Ле Пен. У минулому він очолював ультраправу студентську організацію “Група Союз Оборони” (Groupe Union Défense, GUD), члени якої називали себе “фашистськими джентльменами”. Примітно, що фірма Шатійона фігурувала в документах «Панамського архіву»: за інформацією Le Monde, компанія вивела кількасот тисяч євро із Франції через офшорні компанії та підроблені документи.
Цілком ймовірно, що згадані вище спроби об’єднання ультраправих у 2021 році стали продовженням цього раннього проекту структур Малофєєва, який так і не вдалося реалізувати. В інших їхніх документах згадується якийсь конгрес євроскептиків, який планували проводити у 2019 та 2020 роках.
«Запланований конгрес євроскептиків, що не відбувся в 2019 р., не зміг бути скликаний і в 2020 р. з об’єктивних причин, викликаних всесвітньою епідемією коронавірусу. Крім того, удари, завдані західними спецслужбами по Сальвіні та його найближчому оточенню після опублікованої стенограми переговорів у Москві у 2018 р. та спланована провокація щодо керівництва Австрійської партії свободи у 2019 р., послужили грізним попередженням для інших правих партій, порушивши координацію та перервавши робочі контакти по лінії «Священного союзу». Без нашої активної участі та відчутної підтримки європейських консервативних партій їхня популярність та вплив у Європі продовжуватиме слабшати.
У обставинах, коли практично вся Європа продовжує залишатися в стані локдауна через коронавірусну інфекцію, викликаючи все більше невдоволення населення цих країн; коли гостро відчувається проблема з масовою вакцинацією населення в країнах Євросоюзу, а Брюссель навмисне затягує видачу ліцензії для російської вакцини, доцільно відновити кроки щодо відновлення зв’язків із партіями євроскептиків з метою підготовки скликання наміченого конгресу.
Вважаємо, що зараз все ще зберігається можливість відновлення контактів для системної роботи з євроскептиками щодо протидії санкційній політиці Брюсселя. Проте відновлення роботи з ними потребує принципово інших за рівнем конфіденційності підходів у зв’язку із посиленням протиборства російському впливу із боку західних спецслужб ».
Про непублічну, але активну участь структур Малофєєва в цьому об’єднавчому процесі свідчить, наприклад, той факт, що проект спільної декларації європейських ультраправих, узгоджений між французькими політиками та німецькою АдГ, опинився в руках структур Малофєєва, хоча вони не повинні були брати в ньому безпосередньої участі. .
При цьому структури Малофєєва віддають центральну роль в об’єднанні європейських націоналістів саме французьким ультраправим, а не німецькій АдГ чи іншим партіям: про це говорить і намір призначити Шатійона генеральним секретарем «АльтІнтерну», і вже опубліковані дані про тісні зв’язки між Францією та структурами Малофєєва. Так, видання Mediapart писало , що через руки співробітників Малофєєва проходять навіть офіційні листи від Марін Ле Пен російським чиновникам.
Варто зазначити, що об’єднувати антизахідні сили прагнуть інші кремлівські оператори. Наприклад, структури Євгена Пригожина розробляли плани щодо об’єднання союзників Кремля навіть у Африці. Неважко припустити, що те, що відбувається, — не випадкові ініціативи, а загальний стратегічний тренд Кремля.
Німецько-італійська дружба з Кремлем
У березні 2020 року внутрішня розвідка Німеччини взяла під нагляд частину ультраправої партії АдГ. Глава німецької розвідувальної служби BfV Томас Хальденванг заявив , що відомство вважає радикальну фракцію АдГ, відому як «Крило», доведену екстремістською організацією. «Це попередження всім ворогам демократії, – сказав він. – Ми разом, і ми діємо».
Але схоже, що Кремль почав діяти раніше.
«Крило» очолювали Бьорн Хокке та Андреас Кальбітц , тодішні регіональні керівники АдГ у східних землях Тюрінгія та Бранденбург. У поле зору спецслужб вони потрапили недарма: обох нерідко викривали у висловлюваннях екстремістського штибу. Так, Бьорн Хокке недвозначно скидав руку на зустрічах із прихильниками та критикував встановлення меморіалу жертвам Голокосту в Берліні.
Його соратник Андреас Кальбітц згодом виявився надто правим навіть для АдГ. У 2020 році його виключили з партії після того, як з’ясувалося, що він протягом багатьох років відвідував заходи забороненої екстремістської організації «Німецька молодь вірна Батьківщині», яку ЗМІ порівнювали з гітлерюгендом.
Втім, нацистські замашки обох політиків не збентежили російських чиновників. Так, на початку січня 2019 року вони обоє були запрошені до Москви. Серед іншого вони мали зустрітися з Андрієм Клімовим, заступником голови комітету Ради Федерації з міжнародних відносин, який у вільний від спілкування з німецькими ультраправими час люто закликає карати держави, які реабілітують нацизм.
Щоправда, Бьорн Хокке до Росії не доїхав. Замість нього на додаток до Андреаса Кальбітця до списку потрапили два депутати бундестагу від АдГ – Франк Паземанн і Штеффен Котре , які раніше приїжджали до Росії як міжнародні спостерігачі. Після цього візиту Котре став запеклим супротивником запровадження санкцій проти газопроводу «Північний потік — 2».
Можна було б припустити, що Паземанна і Котре привезли замість Хокке як поміркованіших представників німецьких правих, а й на їхньому рахунку виявляються неоднозначні заяви. Наприклад, Франк Паземанн у своєму твіттері висміяв колишнього заступника голови Центральної ради євреїв у Німеччині, назвавши його «Вічним Фрідманом» — явне посилання на нацистський пропагандистський фільм «Вічний жид», знятий за наказом Геббельса.
Організовував візит делегації АдГ до Москви все той же італієць Савоїні — причому на гроші німецького бундестагу . Він уже не вперше виступав посередником між росіянами та німецькими ультраправими.
9 листопада 2017 року АдГ закликала до репатріації півмільйона сирійських біженців, які проживають у Німеччині. Члени партії заявили, що війна там майже закінчилася, і нагадали , що президент Башар Асад закликав їх повернутися додому.
Менш ніж за тиждень, 15 листопада того ж року, Савоїні звернувся до члена АдГ Мануеля Оксенрайтера — тоді він був ще помічником депутата бундестагу, а не організатором теракту. Савоїні запропонував Оксенрайтеру запустити проект із повернення сирійських біженців за рахунок німецького бюджету.
«Наші російські друзі хочуть керувати поверненням сирійських біженців із Європи до Сирії. Я працюю в Італії. Ви можете запитати Фромайєра (депутата бундестагу, у якого працював Оксенрайтер. — «Досьє») чи іншого члена парламенту від AfD про наступну інформацію: 1. Скільки грошей німецький уряд виділив сирійським біженцям у Німеччині? 2. Чи має німецький уряд план з репатріації біженців у Сирії? Дізнавшись про ці речі, ми зможемо організувати оперативну зустріч у Москві».
Савоіні додав, що його партія «Ліга Півночі» «не бере участі у цій справі: лише Росія».
Чи відбулися в Москві ці оперативні зустрічі, достеменно не відомо, але незабаром АдГ справді почала працювати над проектом. Вже на початку березня наступного року представники партії вирушили до сирійського Дамаску для переговорів про репатріацію біженців на найвищому рівні.
Більше того, як свідчить лист Франка Паземанна прес-секретареві Костянтина Малофєєва, питання репатріації біженців обговорювалося і на зустрічі з делегацією АдГ у Москві у 2019 році: з листа випливає, що Малофєєв поділився з Паземанном «контактами», які мали приїхати до Берліна і розробляти програми допомоги сирійському народові.
Цей приклад демонструє одразу кілька тенденцій. По-перше, він пояснює, навіщо Кремлю вибудовувати таку велику мережу прихильників: з їхньою допомогою можна приховувати свою участь у подібних ініціативах. З боку спілкування Савоїні та Оксенрайтера виглядало як переговори двох європейських політиків, і вплив російської влади в ньому довести було б дуже важко. По-друге, ця ситуація доводить те, про що раніше доводилося лише здогадуватися, що Кремль використовує мігрантів як геополітичний інструмент. Варто згадати, що громадянська війна в Сирії могла б завершитися набагато раніше, якби російська влада не почала надавати військову та фінансову допомогу режиму Башара Асада.
Крім того, мережі прихильників використовуються і в більш банальних цілях — збирання інформації та просування потрібних політичних рішень.
Зокрема, наявні документи показують, що кремлівські оператори запропонували платню ультраправим політикам з Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини, Румунії та Болгарії за лобіювання резолюцій щодо зняття санкцій у парламентах Австрії та Італії або за їх виступи у ЗМІ з важливих для Кремля питань.
Крім того, представник італійської «Ліги Півночі» Клаудіо Д’Аміко пересилав помічникові Малофєєва Олексію Комову проект резолюції Європарламенту щодо відносин Євросоюзу та Росії 2015 року з проханням якнайшвидше надіслати поправки, щоб члени партії могли поборотися за їх внесення.
Висновок
Зв’язки прокремлівських сил із ультраправими політиками в Європі та інших частинах світу вже кілька років під прицілом ЗМІ та закордонних спецслужб.
Наприклад, на початку 2019 року стало відомо, що німецька розвідка почала розслідувати зв’язки правих екстремістів із Кремлем і розглядає їх як можливих союзників у зусиллях Москви щодо дестабілізації Заходу. Ще раніше, у 2016 році, з’явилася інформація про те, що такою дестабілізаційною діяльністю російської влади почали цікавитися спецслужби США, де ультраправий терор вже кілька років вважається небезпечнішим за ісламський екстремізм.
Нові дані показують, що налагодження зв’язків із націоналістами майже 10 років було усвідомленою політикою Кремля, яка здійснювалася через наближених операторів. Ультраправих політиків та активістів регулярно привозили до Росії та знайомили з високопосадовцями, їм надавали підтримку, під них підлаштовувався навіть графік Володимира Путіна. Близькі до нацизму погляди багатьох із цих людей були секретом — навпаки, вони стали ознакою, яким відбиралися майбутні друзі Кремля.
Тепер ті самі чиновники, які призначали зустрічі з німецькими праворадикалами, розповідають про свої плани боротьби з «нацистами» в Україні. Так, згадуваний вище сенатор Клімов 16 березня 2022 заявив , що в Україні варто було б використати досвід денацифікації Німеччини. Чи був цей досвід предметом його обговорень із делегацією ультраправих членів АдГ, залишається лише здогадуватися.
Росія регулярно закликає ООН боротися з героїзацією нацизму, Володимир Путін не втомлюється згадувати подвиги предків у боротьбі з Третім рейхом, а Дмитро Пєсков обіцяє «зачистити» Україну від нацистів. Але за гучними заявами та пропагандою криється зовсім інша реальність: протягом останніх кількох років саме російська влада найактивніше заохочувала ультраправу ідеологію по всьому світу та намагалася стати центром тяжіння для неонацистів.